Велич окремих подій, вчинків та задумів можна належно оцінити тільки з плином часу. «Лицом к лицу лица не увидать, Большое видится на расстояньи» – писав класик російської літератури Сергій Єсенін. Нині, коли минає десять років від створення Будівельної палати України, цілком доцільно пригадати всі етапи її організації, становлення та розвитку. Пригадати без прикрас, без посилань на вимоги часу, якими були зумовлені ті чи інші рішення. Цілком доречною буде об’єктивна оцінка ситуації з огляду на невідкладні завдання, які знову й знову випробовують на міцність, надійність та порядність професійну будівельну спільноту. Такий аналіз допоможе дати відповідь на запитання: що вдалося чи не вдалося авторам ініціативи створення всеукраїнського професійно-громадського об’єднання будівельників?
Як все починалося: від ідеї до реалізації
Час швидкоплинний… Більшість сучасних керівників будівельних підприємств та організацій не тільки не знають, а навіть не здогадуються, що ідея створення Будівельної палати виникла щонайменше за 9 років до дати її офіційної реєстрації. Саме влітку 1996 року в Київ прибула делегація бізнесменів республіки Чилі, і Міністерство закордонних справ України вирішило дати гостям столиці можливість поспілкуватися з керівництвом будівельного холдингу «Київміськбуд», який тільки-но почав реалізацію пілотного проекту спорудження житла за кошти населення.
Ані чилійці, ані кияни навіть не здогадувалися, які наслідки будуть у цієї зустрічі. Гості не мали уявлення, що приймає їх майбутній почесний консул республіки Чилі в Україні та перший президент Будівельної палати України Володимир Поляченко, що об’єктами будівництва делегацію супроводжує та дає вичерпні пояснення про особливості великопанельного домобудування нинішній президент Будівельної палати України Петро Шилюк, а атрибути та схеми фінансування будівництва за кошти населення коментує та відстоює теперішній віце-президент Будівельної палати України Станіслав Сташевський.
Але це зазираючи в сьогодення, а тоді українські фахівці уважно слухали закордонних гостей, які розповідали про роботу за принципами взаєморозуміння між будівельниками і владою у далекій південноамериканській країні. Слухали і бажали вчитися будувати відносини будівельників і забудовників із владою та суспільством. По-доброму заздрили тому, що Будівельна палата Чилі як повноцінний партнер має права та повноваження рівня міністерства. Але ж і обов’язки професійної будівельної спільноти в цій країні чималі. Наприклад, державний підряд може отримати лише фірма-член Палати. У разі неспроможності фірми виконати договірні зобов’язання, не тільки моральну, але й цілком конкретну відповідальність несе Будпалата. Адже саме ця організація сертифікувала систему управління підприємства-невдахи, перевіряла його надійність, вивчала дані звітності – одним словом, дала зелене світло бути обраним.
Згодом, аби на власні очі переконатися, що все почуте – не байки, велика делегація будівельного комплексу України вирушила в Чилі. І що їх дуже приємно вразило – підтвердилося все, про що йшлося.
Відтоді будівельники плекали ідею створення Будівельної палати в Україні. Вкотре треба віддати належне Володимиру Поляченку. Хто не знав Володимира Аврумовича особисто, сприймали його як глибу, трибуна, людину і професіонала, чиї досягнення й перемоги мали феєричну природу.
Це хибне враження. Поляченко насамперед був неабияким стратегом, фахівцем, який далекоглядно, і тому прискіпливо, вибудовував у часі послідовність дій, враховуючи всі аспекти можливих противаг. Володимир Аврумович і його однодумці були єдині у своєму баченні Будівельної палати: організація повинна створюватися з метою об’єднання у своєму складі підприємств, які мають відповідати статусу еліти будівельної галузі. І розуміли вони елітарність належно: діяльність членів Палати має бути чесною, відкритою, прозорою, відповідальною та соціально-орієнтованою.
Це був час, коли на забудовників дивилися з повагою і чемністю, вбачаючи в їхній роботі надію на заможне майбутнє. Будівельники в прагненні виправдати суспільне визнання не шкодували ані сил, ані творчого завзяття.
Установчі збори новоствореної Будівельної палати відбулися у листопаді 2005 року. Усього на зборах зареєструвалося понад 1000 учасників. Вітання від Президента України, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради, висвітлення події на всіх провідних телеканалах та в кількох найрейтинговіших аналітичних програмах того періоду засвідчили початок великої і важливої державної справи.
Саме Палата першою, на підставі власних аналітичних досліджень, сигналізувала про неминучість фінансово-економічної кризи в будівельній галузі й доклала всіх зусиль, аби унеможливити руйнівні наслідки для підприємств і організацій. Правда життя така, що не просто вистояли в часи кризи, а вийшли з неї оновленими та збагаченими досвідом саме ті компанії, які тісно й плідно співпрацювали з Будівельною палатою України.
Соціальні програми та ініціативи: розпочате доведемо до кінця
Але ж не про тактику мова, а про соціальну відповідальність і соціальні ініціативи організації, які так необхідно вивчати саме зараз. Глобальна соціальна ініціатива Палати – будівництво доступного житла. Філософію та ідеологію будівництва справжнього доступного житла цілком і повністю розробили фахівці Будпалати ‒ факт, який підтверджено та задокументовано.
На превеликий жаль, цей задум було спаплюжено. А як гарно все починалося. Йшов 2008 рік. Всеукраїнські збори будівельників, організовані Будівельною палатою України. Президент України підтримує ініціативу будівельників щодо започаткування будівництва доступного житла. Основа й принцип програми – створення можливостей для українців поліпшити свої житлові умови, допомога держави найширшому прошарку населення за чітко визначеними критеріями. Усе прозоро та цілком зрозуміло: маєш статки, достатні для участі в програмі, маєш відповідне право – отримуєш можливість. Маєш право на поліпшення умов, але статки не дозволяють стати учасником програми – для тебе інша програма – будівництво соціального житла. І що найголовніше: місцеві органи влади – не сторонні спостерігачі за процесом, а його активні учасники, суспільно, економічно й політично зацікавлені в розвитку та реалізації проектів.
Прикро, що зійшов нанівець досвід співпраці будівельників і влади, який 2008 року представив Президентові України колишній керівник «Київміськбуду» Петро Шилюк. Прикро, що, окрім схвальних відгуків на виступ президента Будівельної палати України того періоду Володимира Поляченка, нова нарада за участю Президента країни вже в Полтаві так нічого й не принесла. Безумовно, можна казати, що завадила криза, але ж не забуваймо, що криза – це не тільки окреслена небезпека, а й нові можливості для талановитих та мислячих людей, на яких в усі роки своєї діяльності Палата була дуже багатою. Незважаючи на свою молодість, Будівельна палата України вже має чимало здобутків. Це й ініційовані нею закони щодо припинення практики незаконних фінансових обтяжень, які покладалися на будівельників місцевими органами влади, і спрощення дозвільних процедур, і усунення з ринку недобросовісних забудовників, і участь у розробці та оновленні нормативної бази будівництва, сучасних програм доступного та соціального житла і т. д.
Незважаючи на втрати, Будівельна палата й сьогодні має авторитет і в професійному середовищі, і у владних інституціях. І в час свого десятиріччя організація, уся її будівельна еліта і її нинішній президент, Герой України Петро Степанович Шилюк вважають своїм головним завданням довести до логічного завершення розпочату справу. Будівельна палата України вважає для себе все викладене вище соціальним замовленням суспільства, повноваження на виконання якого надано їй законом України!