Артем Гончаренко, начальник Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів "Архітектура стійкості" КНУБА
В українських реаліях безбар’єрність — це елемент національної інфраструктури безпеки.
По-перше, це питання фізичного виживання. Коли ветеран не може самостійно зайти до лікарні, ЦНАПу, університету чи власного під’їзду — це не дискомфорт, а системне виключення з життя.
По-друге, це питання економічної реінтеграції. Ветеран, який фізично не може дістатися робочого місця, — це втрачений фахівець, втрачені податки й нереалізовані державні інвестиції в людський капітал.
По-третє, це питання гідності. Коли держава відбудовує будівлі без можливості для людини з інвалідністю потрапити всередину без сторонньої допомоги, вона закладає архітектурну сегрегацію на десятиліття вперед.
Тож, безбар’єрність — це не «про людей з інвалідністю». Це про те, чи є Україна зрілою державою, здатною інтегрувати своїх захисників назад у повноцінне життя.
Типові помилки у проєктуванні безбар’єрності
Помилка №1. Пандус «для галочки»
Формально він є, але з ухилом 15–20 %, без поручнів і з ковзкою плиткою. Функціонально — мертвий.
Рішення: безбар’єрність не можна «домалювати» в кінці. Вона має бути закладена в проєкт на першій стадії, інтегрована у BIM-модель на початку з урахуванням логіки руху, радіусів розвороту, сценарів користування.
Помилка №2. Доступний вхід і бар’єр усередині
Пандус є, але далі — турнікети, пороги, ліфти — без достатнього простору, а санвузли — з неможливим розворотом крісла колісного.
Рішення: проєктувати не об’єкти, а маршрути користувача: від вулиці до кабінету, від під’їзду до ліжка, від парковки до робочого місця.
Помилка №3. Ігнорування сенсорної доступності
Йдеться про повну відсутність тактильних елементів, візуального контрасту та звукової навігації.
Рішення: безбар’єрність — це не тільки для крісел колісних. Це також про зір, слух, тактильні відчуття.
Помилка №4. Копіювання старих ДБН
Проєктують «як завжди», а потім шукають, як формально «прикрити» нормами.
Рішення: норми — це мінімум, орієнтиром має бути універсальний дизайн і реальні сценарії використання.
Що варто змінити бізнесу та громадам
Перш за все, слід усвідомити, що безбар’єрність — це актив бізнесу, а не витрати. Недоступний об’єкт у найближчі роки стане токсичним активом на ринку відбудови, а через 3-5 років втратить ліквідність.
Ветеран — не клієнт соцзахисту, а повноправний резидент міста. Тому проєктування має починатися не з норм, а з питання: чи зможе людина після поранення тут жити, навчатися, працювати й розвивати бізнес?
Суспільству необхідні фахівці з безбар’єрності — не архітектор «за сумісництвом», а окрема професійна кваліфікація в проєктній команді.
Громади мають формувати чіткі технічні завдання, а не приймати те, що дали. Якщо громада не формує чіткі вимоги до доступності — вона отримує інфраструктуру, яка не працює.
Окрім того, безбар’єрність потрібно вимірювати, а декларуватися — через KPI: відсоток доступних маршрутів, час самостійного доступу до сервісів, реальні кейси використання ветеранами.
Наша команда готує атлас безбар’єрності з типовими вузлами, який стане практичним інструментом для проєктувальників і громад.
Врешті маємо навчитися жити без ілюзій: безбар’єрність — це не архітектурний стиль. Це маркер того, чи будує Україна країну для своїх захисників, чи лише нові фасади для звітів. Якщо друге — ми ризикуємо програти навіть після перемоги.
Читайте також:
Безбар’єрність у будівництві: чому це вже не опція, а необхідність
Як не злити маркетинговий бюджет девелопера: 7 типових помилок, які коштують мільйони
Війна і спецтехніка: досвід ринку зсередини
Відбудова гальмує: Україну чекає системний дефіцит житла
Управління відходами руйнувань: український шлях до європейської моделі