В усьому світі розвиток промисловості відбувається шляхом створення різного роду об’єднань. Це чудові важелі впливу. З їх допомогою створюється міжгалузева структура, визначається потенціал регіонів, виробляються глобальні стандарти якості. Президент групи компаній «Сталекс» Олександр Кіктенко розповів, чи є перспективи для промислових об’єднань на території України і чому це важливий фактор для розвитку галузі.
Олександре Володимировичу, на початок хочеться запитати, як ви оцінюєте поточний клімат на вітчизняному ринку сталевих конструкцій та кріпильних елементів? Наскільки сильною тут є конкуренція?
— Сучасний український ринок сталевих конструкцій та кріпильних елементів європейські бізнесмени вважають занадто жорстким. Незважаючи на певне «потепління клімату» в останні кілька років, конкуренція все ж 
залишається досить сильною. Багато компаній не налаштовані на співпрацю – насамперед вони розглядають одна одну як суперників, а вже потім як партнерів.
Чи є необхідність на сьогоднішній день у колаборації гравців у межах одного ринку?
— Зараз чітко зрозуміла необхідність у виробничій колаборації, тому що частину замовлень ринок втрачає якраз через роз’єднаність виробників. Адже окремі заводи металоконструкцій обмежені у своїх потужностях і не здатні самостійно виконувати великі замовлення. Наприклад, щоб побудувати великий ТРЦ, знадобиться 3-3,5 тис. тонн несучих металоконструкцій. Великий завод в Україні виробляє в середньому 500-600 тонн на місяць. Тобто потрібну кількість металоконструкцій він робитиме рік, тому що занадто ризиковано відводити під одного клієнта більше половини потужностей.
З урахуванням цього, замовнику вигідно застосувати сталеві конструкції для створення каркасу – за умови їх постачання з двох-трьох заводів одночасно. В ідеалі вони повинні працювати в складі єдиного консорціуму, який включає також проектувальника та монтажника. Таке об’єднання допоможе забезпечити всіх його учасників достатнім обсягом роботи й доходів. Але для цього потрібно створити певні умови.
Можете навести приклад з міжнародними кейсами?
— Один із найбільших виробничих кластерів знаходиться в південній частині Тайваню. Його територія охоплює кілька сотень гектарів, тут розташовані всі учасники процесу. Весь виробничий ланцюжок можна пройти, не переміщуючись далі кількох кілометрів.
Таке сусідство дає всім учасникам зниження витрат на виробництво та логістику. Ще один приємний бонус – можливість підвищити вартість продукту, випускаючи його під загальним брендом. При цьому кожне з підприємств виконує тільки свою частину роботи, зберігаючи вузьку спеціалізацію. Зараз там виробляють 60 % кріпильних елементів від світового обсягу.
Які перспективи індустріальних парків в Україні?
— На даний момент виробництво розвивається не так бурхливо, як за радянських часів. Проте в Україні залишилося багато пострадянських промислових будівель, які можна відновити для використання в сучасних умовах. Це дозволить зменшити витрати на створення індустріальних парків. А доопрацювання законодавства допоможе прискорити цей процес.
Зараз замовники витрачають багато часу на отримання дозвільної документації – замість того, щоб шукати інвесторів і резидентів. У той же час не до кінця врегульовано питання зняття об’єкта з реєстру, не вистачає методології щодо правильного вибору ділянки. Тому ресурси часто використовуються нераціонально. Але потенціал для розвитку, безперечно, є. Найголовніше зараз – врегулювати нормативні питання та розробити метолодогію оцінки ділянок, щоб мати змогу використовувати ресурси ефективно. Не останню роль у цьому процесі зіграє визначення спеціалізації регіонів. Державні програми розвитку дадуть нам розуміння кращого розподілу потужностей. Ми очікуємо на їх появу в січні 2020 року.