Будівельна галузь вважається стереотипно чоловічою. Всупереч шаблонам, у цій сфері працює багато жінок. Однією з них є засновниця журналу Prof Build Світлана Шах. І нехай робота в медіа – це не класти цеглу чи штукатурити (хоча наша героїня швидко опанувала і ці навички під час зведення власного будинку), однак ця сфера тісно пов’язана безпосередньо з процесом будівництва. Тож практичні знання Світлана вже має, а теоретичні – здобуває у ІІНО КНУБА. Нам цікаво було дізнатися, чим і як живе редакторка провідного видання будівельної галузі, тому ділимося зі своїми читачами.
Наша співрозмовниця неодноразово сама або разом із колегами брала інтерв’ю для свого видання в багатьох людей, які працюють в різних напрямах будівельної сфери. А сьогодні вона сама опинилася у фокусі уваги та відповідала на питання – часом несподівані, деякі викликали певні емоції, були й такі, що навіювали спогади.
Prof Build: Світлано, що привело Вас у будівельну сферу? Яким був Ваш шлях у цю стереотипно чоловічу галузь?
— Мене в будівельну галузь привів випадок. Хоча якщо підходити до цього питання по-філософськи, то в нашому житті немає нічого випадкового. Все приходить у свій час і неспроста. І якщо вже ділити на гендери, то мене ще з дитинства цікавили нежіночі заняття. Я не була типовою дівчинкою в усталеному розумінні, бо мені більше подобалося їздити на мотоциклі чи вчитися водінню вантажного автомобіля. Моя мама мала зі мною більше клопотів, ніж із двома моїми старшими братами, бо я була дуже непосидючою та трохи бешкетною.
Prof Build: Допитливість та непосидючість – це чудові якості для журналіста.
— Так, справді, зараз ці якості мені допомагають. Але тоді я зовсім не думала про журналістику чи роботу в медіа. Я опанувала професію повара, яка була на той час найпопулярнішою та найдоступнішою. Але швидко зрозуміла, що прагну більшого. І водночас було усвідомлення, що не все відразу. Тому поїхала підкорювати столицю. Працювала в різних сферах, але один день змінив моє життя назавжди. На той час я виконувала обов’язки кур’єра і мала завезти в офіс компанії пакет із документами. У тролейбусі я познайомилася з жінкою і, як з’ясувалося, вона їхала в офісну будівлю, куди потрібно було й мені. Так ми розговорилися, вона показала потрібну мені адресу і запросила до себе в офіс. Виявилося, це засновниця журналу про будівництво, і там я залишилася працювати на три роки. Відтоді минуло вже близько 18 років, а будівництво мене не відпускає.
Prof Build: Але як Ви наважилися започаткувати власну справу? Одна річ – працювати у журналі, і зовсім інша – мати свій журнал.
— О, це була чистісінька авантюра! Згадуючи той час, дивуюся, як я на це наважилася. Але головне – знайти однодумців. На той час мій колега вирішив піти у самостійне плавання і започаткував своє спеціалізоване видання, і я «попливла» з ним. Однак його корабель протримався недовго і переді мною постав вибір: або йти працювати на когось, або створювати своє. Порадилася з подругою, з якою у нас зав’язалася міцна дружба ще з часів роботи в журналі, вона підтримала і запропонувала свою допомогу. Ось так ми обидві взялися за справу, всю серйозність та відповідальність якої до кінця ще не усвідомлювали. Нам тоді здавалося, що головне – вплутатися в бійку, а далі якось буде. Тим паче, ми із чоловіком почали будуватися, точніше, розширятися. У нас був маленький будиночок, який ми звели самотужки. Але нам втрьох з донькою, яка підростала, було тіснувато. Тож робота у будівельній галузі, на мою думку, мала сприяти ще й розширенню нашого сімейного гніздечка.
Prof Build: А коли вийшов перший номер журналу? Пам’ятаєте, як це було?
— Перший номер журналу Prof Build вийшов у березні 2013 року. На той час на ринку було чимало видань про будівництво та нерухомість, тож нам було складно входити у професійні кола, доводити свою спроможність бути гідним партнером. Але з часом ситуація змінилася: один за одним журнали закривалися, а ми – продовжували розвиватися. 2014 рік став серйозним викликом. Почали лунати думки, що друковані медіа себе вичерпали, і майже всі переходили в онлайн. Я ж продовжувала вірити в силу друкованого слова. Вірила, що видання, зроблене з душею, матиме свого читача, свою нішу. Хоч іноді й опускалися руки, здавалося, що настав кінець. Але саме в такі моменти життя підкидало знаки. Пам’ятаю, якось, збираючись на виставку, я розгорнула банер із логотипом журналу, і тієї миті 
промайнула думка: цей логотип ще стане відомим. І тоді я чітко відчула – потрібно йти тільки вперед.
Prof Build: То Ви і журнал видавали, і будувалися. Теорію підкріплювали практикою?
— Довелося вчитися, бо, починаючи від копання під заливку фундаменту і закінчуючи дахом та внутрішніми роботами, усе з чоловіком робили самі. Щось добре виходило, а щось доводилося переробляти. По-різному було, але наймати працівників тоді було не по кишені, тож пройшли, як-то кажуть, всю ту кухню самі. А щодо теорії, то у 2022 році, коли донька вступала на архітектурний факультет КНУБА, я несподівано для себе вирішила: час і мені сісти за студентську лаву. Так у нашій родині з’явилося одразу дві студентки. Вона – майбутня архітекторка, я – студентка ІІНО КНУБА, де навчаюся за спеціальністю «Дизайн». Це не просто про освіту – це про розвиток, внутрішній рух і прагнення бути в темі. Бо, коли навколо стільки архі- тектури, проєктів, творчих людей, хочеться не лише розповідати про це, а й відчувати процес глибше.
Prof Build: Розуміння всіх цих процесів якось допомагає Вам зараз у роботі?
— Звичайно, особисто мені цікаві всі процеси у будівництві, сучасні технології, матеріали, проєкти, нові підходи. І все це – невід’ємна частина моєї роботи, яку я дуже люблю. Напевно, як і в кожної людини, у мене були різні моменти: і злети, і падіння, і втома, і розчарування, інколи навіть руки опускалися, але я розуміла, що моя робота – це моє життя, мій світ і я не готова його кардинально змінювати чи працювати в іншій сфері. І це не про страх щось змінювати у житті. Це про любов до тієї справи, якою займаєшся.
Prof Build: У моменти, коли опускаються руки, що допомагає Вам перезавантажитися, відпочити і далі працювати?
— Оскільки моя робота тісно пов’язана зі спілкуванням та взаємодією з людьми, мені інколи просто необхідно побути на природі, послухати спів пташок або шум моря. Тому за можливості я беру сім’ю, сідаю у машину і їду на море або до батьків у село в Чернігівську область. Там чудова природа, можна сказати, дика, бо людей залишилося дуже мало, більшість хат стоять давно покинутими, усе позаростало бур’янами та чагарниками. Чудові місця для прогулянок і відновлення внутрішніх ресурсів. Проте така нагода випадає, на жаль, не так часто, як того хотілося б.
Prof Build: Справді, спілкування з людьми потребує внутрішнього ресурсу і є досить виснажливим.
— Я би висловилася по-іншому: виснажує не взаємодія з людьми, а той темп і графік, за яким я живу. Бо інколи потрібно бути в кількох місцях одночасно. А ще наша редакція є організатором конференцій, круглих столів та ділових зустрічей. Усі ці заходи вимагають ретельної підготовки. До того ж ведеться постійна робота над поточними номерами журналу. Ще й іноді трапляються відрядження. Водночас спілкування з людьми – це, певною мірою, розрада. У будівельній сфері працюють просто неймовірні люди, якими я щиро захоплююся і надихаюся.
Prof Build: А як Вам вдається у такому щільному графіку балансувати між роботою та сім’єю?
— Тут слід віддати належне моєму чоловікові і доньці. Вони мене завжди підтримують. Для мого чоловіка не є проблемою приготувати їсти чи зробити щось по дому. А донька допомагає з роботою: вона займається сайтом, зокрема виставляє новини, ходить зі мною на різні події та фотографує. Саме вони допомагають балансувати між роботою та сім’єю, інакше це було б просто неможливо. Особливо це є цінним у критичні моменти. Навіть коли в мене на початку опускалися руки і хотілося все покинути, чоловік завжди казав: «Не зупиняйся, рухайся далі». Це стосується і доньки. Одного разу, коли я забрала її зі школи (їй було років вісім), я вголос промовила, що, мабуть, доведеться закривати журнал. Вона глянула на мене і сказала: «Потрібно доводити своє діло до кінця». Саме ці слова стали для мене точкою неповернення. Я зрозуміла, що зупинятися не маю права.
Prof Build: Це справжнє щастя, коли є підтримка сім’ї, порозуміння та взаємодопомога у родині. А що для Вас є щастям?
— Ну, якщо глобально, то щастя – це те, чого всі ми постійно шукаємо і до чого прагнемо. Але особисто для мене, щастя – це можливість реалізувати себе, це змога знаходитися серед однодумців і відчувати, що тебе розуміють, поділяють твої цінності та світогляд. Справжнім щастям для мене є мудрі люди, від яких я можу чомусь навчитися, щось взяти для себе. Такою людиною, наприклад, був для мене Іван Миколайович Салій. Я вдячна Богу, що свого часу наші життєві стежки перетнулися і я познайомилась із цією глибокою, щирою людиною з неймовірним почуттям гумору і любов’ю до своєї країни, людей, будівельної галузі. На жаль, Іван Миколайович пішов у вічність. Я вважаю, він міг би ще багато зробити для галузі, адже мав багато планів, а головне – ресурсу і бажання. Попри свій досить поважний вік, він був дуже активним, енергійним і завзятим. У нього було чому повчитися. Я часто згадую його поради, жарти... Але є ще багато людей, яких я поважаю, ціную і які є прикладом для мене. Можливість мати поряд таких людей — це і є щастям.
Prof Build: Ви розказали про людей, які працюють в будівельній сфері. А як Ви охарактеризуєте стан самої галузі зараз, у такий важкий період?
— Якщо говорити про стан будівельної галузі зараз, у цей надзвичайно складний для країни період, то найперше слід визнати – галузь переживає, напевно, одне з найсерйозніших випробувань за всю новітню історію України. Війна внесла кардинальні зміни: багато інфраструктурних об’єктів зруйновано, частина підприємств або повністю зупинили свою діяльність, або ж втратили можливість нормально функціонувати через логістичні чи фінансові труднощі. Водночас відчувається і кадрова нестача – хтось став у лави Збройних сил України, хтось виїхав за кордон, хтось змінив професію. Це реальність, у якій ми сьогодні працюємо.
Prof Build: Але ж, попри всі ці виклики, будівельна галузь розвивається. Чи не так?
— Вона трансформується та адаптується. Ми бачимо активні темпи відновлення в тих регіонах, де це можливо: ремонтуються школи, лікарні, житлові будинки, мости. Особливий акцент сьогодні – на відновленні критичної інфраструктури, а також на створенні нових безпечних об’єктів, як-от укриття чи захищені будівлі. Усе більше ви-користовується модульне будівництво, швидкомонтовані конструкції, новітні енергоефективні технології. Зростає увага до проєктування з врахуванням не лише кліматичних чи економічних факторів, а й безпекових – це нова реальність, яка формує інший підхід до архітектури та містобудування. Ще один важливий момент – це підтримка з боку міжнародних партнерів. Європейський Союз, Світовий банк, численні фонди надають гранти і технічну допомогу для відбудови. І хоча процес не завжди простий чи швидкий, він дає чіткий сигнал: Україна не залишилася наодинці зі своїми проблемами і в будівельної галузі є потужне майбутнє. Тому, якщо коротко, стан будівельної сфери зараз – це суміш болючихвтрат і великих можливостей. Ми вже не працюємо, як раніше, і, мабуть, вже ніколи не будемо будувати так, як раніше. Але ми точно працюємо на майбутнє. Будівництво сьогодні – це не лише про бетон і цеглу, це про відновлення життя, повернення людей додому, про впевненість у завтрашньому дні.
Prof Build: За ці роки було багато викликів, але ви не лише встояли – вам вдалося вирости й стати одним із найкращих профільних журналів у будівельній галузі. Це вражає.
— Так, ми починали з чотирьох номерів на рік. А з 2023-го й донині видаємо шість номерів щороку, плюс англомовний спецвипуск до виставки ReBuild у Варшаві, що проходить у листопаді. З упевненістю можу сказати: сьогодні Prof Build – це єдиний друкований профільний журнал будівельної галузі України, який виходить на постійній основі. Маємо активний сайт, соціальні мережі, а також організовуємо галузеві події. У лютому в рамках виставки KyivBuild проводимо конференцію «Бетон. Залізобетон. Індустріальні технології», а в березні – щорічну бізнес-зустріч ProfVentFacade. У партнерстві з компанією BarkS та Профспілкою будівельників України ми проводимо навчальні семінари в профтехучилищах, і це особливо важливо, бо освіта молодих фахівців – ключ до майбутнього. Ми зміцнили й розвинули партнерські відносини з такими структурами і закладами, як Конфедерація будівельників України, виставка KyivBuild, Ліга майстрів, Спілка архітекторів України, Будівельна палата України, КНУБА, ІІНО КНУБА, виставки «ЄвроБудЕкспо» та InterBuild, UBC та багато інших. Нам важливо залишатися у професійному середовищі, чути галузь і розповідати її історії. Намагаємося робити журнал живим, корисним, аналітичним – із глибокими оглядами ринку, актуальними темами, відкритими розмовами з тими, хто формує обличчя будівельної індустрії України.
Prof Build: А що б Ви побажали своїм читачам? Колись таке питання Ви ставили своїм співрозмовникам, цікаво почути відповідь від Вас.
— Я б побажала нашим читачам не втрачати віри в себе, мати сили й натхнення продовжувати свою справу. Бажаю кожному з вас впевненості в завтрашньому дні, відчуття значущості й цінності власної роботи і людей поруч, з якими можна рухатися вперед. І найголовніше – бажаю миру. Тихого неба над головою, стабільності, спокою та тієї України, яку ми всі разом щодня наближаємо своїми діями, рішеннями й вірою. Ми, команда Prof Build, поруч. Щоб підтримати, розповісти, об’єднати.
Наше гасло це відображає: Будуємо майбутнє разом!
Спілкувалася Галина Ромашко