Історія Юлії Шульгіної, засновниці та директорки компанії Sanstore, – це розмова про натхненну працю і помилки, сміливі рішення та вірність собі. Вона не отримала готових рецептів і не чекала, поки їй відчинять двері, а творила можливості сама. В інтерв’ю Prof Build – щирі відповіді впевненої бізнесвумен, яка пройшла свій шлях без коротких доріг.
Prof Build: Пані Юліє, раді вітати Вас у спецпроєкті, який присвячений жінкам у будівельній сфері.
— Дякую за запрошення. Я вважаю, що це дуже важливо — розповідати історії успішних жінок. Адже жінки-лідерки у бізнесі чи політиці — це не модна тенденція, а результат багаторічної праці. Своєю історією я прагну надихнути тих, хто обрав власний кар’єрний шлях: не здаватися, шукати можливості, відкривати нові горизонти і завжди досягати намріяного.
Prof Build: Кожна історія — унікальна, але багато хто може віднайти паралелі зі своїм життям і запозичити досвід, тож розкажіть Вашу історію.
— Моє дорослішання почалося з відповідальності. У 9 років я втратила батька і змушена була стати опорою для родини: мами, сестрички та племінниці. Ми жили скромно: мамина зарплата покривала лише комунальні послуги, а моєї «батькової пенсії» вистачало лише на базове харчування. Ми консервували свинячі кістки, носили одні чоботи на двох з мамою і самі ремонтували їх. Тож коли мама йшла на роботу, я залишалася вдома. Мені хотілося допомогти мамі та мати власні кошти. Я почала продавати на місцевому базарчику вирощені на городі овочі та фрукти. Люди купували у мене охочіше, ніж у дорослих жінок, — можливо, жаліли. На перші зароблені гроші я купила собі туфлі.
Траплялися й прикрі ситуації. Одного разу водій мерседеса вкрав у мене відро слив — так я отримала перший урок недовіри. По закінченню 9 класу я влаштувалася продавчинею на базар і знову натрапила на шахраїв: один роботодавець приписував недостачу хлібин, інший — взагалі не заплатив. Через 20 років я випадково зустріла одного з них на об’єкті, де я зробила дизайн квартири, і не змовчала: нагадала про борг і... подякувала. Адже саме його вчинок підштовхнув мене шукати можливості в Києві.
Я часто розповідаю цю історію, як нагадування: не плюй у колодязь, з якого п’єш воду. Я стараюся бути справедливою до людей, щоб і через роки не соромитися зустрічі, відчувати повагу до себе.
Читайте також: Світлана Дєвочкіна: «Чесність у нашій справі має вирішальне значення»
Prof Build: Як змінилося Ваше життя у столиці?
— Я працювала на гуртовому ринку: вдень — у рибному відділі, взимку — з обмороженими та зраненими руками, обвітреним обличчям, а вночі в’язала светри на продаж. Тому знаю ціну кожної заробленої копійки. У мене не було відпочинку, стабільності чи фінансової подушки, але було головне — внутрішній вогонь, бажання рухатися вперед і доводити, що я можу більше.
Згодом я вийшла заміж за свого постійного покупця. Але з часом ми зрозуміли, що маємо різні життєві орієнтири та погляди. Наші шляхи розійшлися.
Я повернулася у торгівлю, працювала у взуттєвому магазині, згодом — менеджеркою в компанії з імпорту будівельних матеріалів. Одного разу в магазин зайшов мій давній знайомий, ми розговорилися, він запропонував співпрацю, і я погодилася. Саме тоді я отримала перший досвід роботи з великими клієнтами та зрозуміла, що можу більше, ніж просто виконувати завдання. За 14 років ми спільно збудували групу компаній, у якій спочатку я працювала директором компанії, а потім стала рівноправним партнером. Та після повномасштабного вторгнення росії в Україну партнер вирішив розірвати ділові стосунки.
Prof Build: Поділ бізнесу — завжди складний процес. Як Вам вдалося перетворити цей досвід на точку зростання?
— Ще задовго до розриву бізнес-стосунків я помітила, як змінюється ставлення бізнес-партнера, як відда-ляються наші цінності та бачення розвитку компанії.
З часом я стала сильнішою: набула статусу рівноправної партнерки, вела переговори, брала на себе відповідальність, ухвалювала рішення і мала добру репутацію у бізнес-середовищі. Я не хотіла залишатися юною продавчинею з базару, а прагнула професійного росту. Велика війна лише прискорила неминуче.
Розрив виявив справжню мотивацію партнера — отримати спільні активи, а не зберегти справу. А я усвідомила, що найцінніше — це не нерухомість, а люди, команда і репутація, довіра клієнтів.
Ми з командою ухвалили непросте, але достойне рішення: віддати спільно збудовану нерухомість і почати з чистого аркуша. Зараз я розумію, що це був наш крок до нового рівня.
Читайте також: Ольга Сидорчук: комплексне розуміння всіх будівельних процесів — шлях до успішної реалізації будівельного проєкту
Prof Build: Як Вам вдалося стати на ноги після втрати майна?
— Ми створили Sanstore — нову компанію, але з тією ж командою професіоналів, досвідом і баченням. Ми залишилися тими, хто досконало знає ринок, є надійним імпортером і виробником будівельних матеріалів, уміє працювати з девелоперами, магазинами DIY.
Моєю головною метою було втримати колектив у човні, який вирушив у самостійну подорож, і залучити тих, хто підсилить команду. Ми не мали нічого, окрім віри в себе й один в одного. Але цього виявилося достатньо. За останні три роки наш колектив став згуртованим і «зрілим». Ми разом будуємо компанію, яка має місію.
Prof Build: Яку цінність ви прагнете донести до клієнтів і суспільства?
— Ми хочемо змінити уявлення українців про доступність якісних засобів реабілітації. У межах нового напряму діяльності — Sanstore Medical ми імпортуємо інвалідні візки, інклюзивне обладнання та продаємо його за чесною ціною. Люди мають право жити активно й гідно, незалежно від обставин. Наші візки коштують учетверо дешевше, ніж ті, що раніше продавалися в Україні. І я себе запитую: на кому той бізнес робив прибуток — на тих, хто потребував допомоги чи опинився у безвихідній ситуації? Адже це неетично.
Ми хочемо бути чесними і працювати прозоро. Нині ми співпрацюємо з реабілітаційними центрами і готуємо нові напрями.
Читайте також: Олена Шуляк: «Ми боремося з бюрократією не словами, а діями»
Prof Build: У кого Ви навчалися вести бізнес? Хто Вам допоміг сформувати підприємницьке мислення?
— Мені завжди подобалося спілкуватися з людьми, продавати, надавати послуги, ділитися інформацією — для мене це означає бути корисною людям. Але вести бізнес я вчилася у людей, у ситуацій, на власних помилках і втратах. Мій шлях у будівельний бізнес почався з клієнтів, які постійно піднімали планку: їм потрібно було неможливе — наприклад, обладнання, якого не було в Україні, — і я знаходила спосіб зробити це.
Я збирала досвід найсильніших компаній, наче мозаїку: у когось — менеджмент, в інших — маркетингові «фішки», комунікацію, брендинг, командотворення. Нині я з гордістю можу сказати, що ми з командою створили модель компанії, у якій людям комфортно працювати, робити кар’єру і пишатися результатами.
Важливу роль у цьому відіграли мої бізнеспартнери, підсиливши команду якостями, яких мені не вистачає. Адже я — енергія, драйв, пошук. А от моя команда — стратегія, аналітика, структура. Ми доповнюємо одне одного і ефективно працюємо в тандемі. Для мене це і є справжнє партнерство. Я постійно мотивую колег разом створювати бізнес, який давав би енергію та сенси для повноцінного життя.
Prof Build: Чи була мама для Вас тією людиною, яка надихала й підтримувала у важливі моменти?
— Моя мама – мудра жінка, моя опора і моя підтримка у вихованні доньки. Але, на жаль, вона не завжди поділяла мої прагнення, боялася змін і ризиків, реакції оточення. Утім, саме ця неоднозначна підтримка загартувала мене і спонукала до дій. Я розуміла: не завжди рідні вірять у нас, але ми маємо вірити в себе.
Читайте також: Віктор Воронцов: «Інвестуйте в участь у чемпіонаті – це приверне молодь і зробить вашу компанію помітною»
Prof Build: Чим компанія може пишатися? І які кроки плануєте для її розвитку?
— Наша команда прагне створити компанію європейського зразка, що працює чітко, як годинниковий механізм. Для цього нам необхідно систематизувати роботу, оптимізувати чи роботизувати процеси, організувати сильний транспортний відділ, створити якісний брендинг і чітке позиціонування. Ми розглядаємо різні напрями розвитку компанії, поступово залучаючи фахівців, які посилюють наші позиції. Також залучили до співпраці фінансового радника, який проаналізує діяльність компанії та допоможе визначити інвестиційно привабливі й перспективні напрями діяльності.
Багато років я була робочою бджолою, прокидалася і засинала з думками про роботу та де взяти кошти на будівництво, на розвиток. При цьому я не могла дозволити собі купити нерухомість і досі живу в орендованій квартирі. Зараз я можу собі дозволити придбати житло, але для мене важливіше поставити бізнес на ноги і мати можливість втілювати соціальні проєкти.
І я хочу досягнути цього у спокійному, розміреному темпі, усвідомлюючи кожне рішення і крок. І водночас я усвідомила важливість навчитися просто жити: відпочивати, дбати про себе, розвивати внутрішній баланс. Я згадую, що таке бути жінкою, бо з роками зі мною сталася певна «профдеформація»: вчуся делегувати чоловікам роботу і вражена результатом — це їх активізує, надає їм відчуття значущості. Я хочу, щоб бізнес мотивував, надихав, спонукав розширювати горизонти. Мені важливо прожити життя так, щоб про мене згадували добрим словом, як згадують про мого батька Петра Зубченка – тракториста, який безкорисливо допомагав іншим. Для мене — це справжнє визнання.
Prof Build: Що порадите жінкам, які починають свій шлях?
— Якщо ви відчуваєте, що партнерство руйнує вас, знецінює, принижує — не терпіть і не мовчіть. Знайдіть у собі волю піти власним шляхом. Не бійтеся почати спочатку. Навчіться виставляти межі, слухати та цінувати себе, відпускати образи. Дозвольте собі жити із задоволенням. І з часом настане такий момент, коли ви згадаєте минуле без болю, — це й буде ваша перемога. І початок нового, кращого життя.