Її називають жінкою з енергією міста. У неї науковий ступінь з економіки, велика сім’я, справжнє почуття стилю, а головне — глибоке розуміння того, як створювати простір для життя. Усе це про Оксану Кулагіну, президентку Групи компаній «Чайка» та співзасновницю девелоперської компанії «ОМОКС», забудовника житлових комплексів «Чайка» та «Сонцтаун». Ще двадцять років тому пані Оксана казала: «”Чайка” — моя шоста дитина». Ці слова виявилися пророчими. Нині, коли девелоперська компанія «ОМОКС» відзначає своє 30-річчя, а житловому комплексу «Чайка» виповнюється 20 років, ця фраза звучить по-особливому — як символ любові, віри та сили великої ідеї. Разом із чоловіком Олексієм Кулагіним, одним із лідерів будівельної галузі, вони збудували міцний родинний бізнес, що об’єднує професіоналізм, спільні цінності та довгострокове бачення майбутнього. У час, коли країна переживає найважчі випробування, родина Кулагіних залишається серцем компанії, яка щодня працює на благо людей. Про жіноче лідерство в умовах війни, виклики часу, натхнення, соціальну відповідальність девелопера й віру в майбутнє — у щирій розмові з Оксаною Кулагіною.
Prof Build: Пані Оксано, нині ми всі живемо в реальності, де війна торкнулася кожної родини, кожного бізнесу. Як ці події вплинули на Вас особисто і на Групу компаній «Чайка»?
— У моєму житті немає поділу на «особисте» і «професійне». Для мене бізнес — це справа життя, це родина, це люди, з якими ми пройшли десятиліття розвитку та звершень, війна входить не лише в структури, а й у душу. Я відчуваю відповідальність за кожного працівника нашої групи компаній і за кожну родину, яка живе в житлових комплексах «Чайка» і «Сонцтаун». У перші дні повномасштабного вторгнення, у так звану «гарячу фазу», ми не думали про бізнес — думали лише про те, як зберегти життя людей та їхні активи. Але вже з 20 квітня 2022 року, вважаючи свідому працю — найкращим інструментом зміцнення духу та громадської єдності, ми відновили будівництво. Відтоді ми здали в експлуатацію три житлових будинки, вод-ночас компанія «ОМОКС» активно підтримує армію, поліцію та громадян, бо вірить, що перемога кується саме в серцях українців.
Prof Build: Ваш бізнес — це ще й родинна справа. Як Вам вдається поєднувати ролі дружини, партнерки, мами і лідерки?
— Чесно? Це непросто. Родинний бізнес — це постійний баланс: між особистим і професійним, між раціональним і емоційним. Але, коли твоїм партнером є людина сильної волі, досвіду й глибокої поваги, це стає величезною опорою. Мій чоловік Олексій Кулагін — один із лідерів будівельної галузі України. Кризовий менеджер, за плечима якого десятки надскладних викликів. Він — мій вчитель і наставник, людина, до якої я дослухаюся у будь-яких рішеннях. Його глибина знань, точність висловлювань, здатність бачити ситуацію з висоти, залишаючись людяним, вражають мене щодня. У складні моменти він завжди підтримує мене простою, але дуже сильною фразою: «Роби те, що можеш, і цього буде достатньо». Це і про відповідальність, і про віру в себе. Ми не відокремлюємо бізнес від життя — для нас це єдине ціле, пронизане взаємною довірою, щирістю і любов’ю до того, що ми створюємо. Наші кабінети поруч, наші наради іноді нагадують родинні вечері, а іноді — справжнє поле бою. А наші проєкти — це спільна мрія, яка живе вже понад 20 років.
Prof Build: Пані Оксано, війна змінила все — країну, бізнес, людей. Який Ваш особистий погляд на ці події?
— Мій погляд на повномасштабну війну, напевно, близький до того, що відчуває кожна українка: це боляче, страшно і огидно. Це трагедія для всіх без винятку. Але я також розумію: щойно війна завершиться, на нас чекає новий, не менш складний етап — боротьба за єдність у баченні май- бутнього нашої нації. Це буде серйозне випробування, адже без єдності не здолати навіть короткий шлях. Війна — це іспит для нашої державності та довіри нації до владних інституцій, які протягом десятиліть нерідко використовували народну довіру у власних інтересах. Але зараз не час шукати винних. Зараз — час зберегти все, що маємо, і працювати з тим, що є.
Prof Build: Як війна вплинула на будівельну галузь?
— Щоб зрозуміти, що сьогодні відбувається на ринку, варто розрізняти ролі учасників будівельного процесу. Підрядники — це компанії з ліцензіями, технікою, обладнанням і робочими потужностями. Вони працюють за заздалегідь визначеною вартістю своїх послуг чи продукції. Під час війни більшість із них змушені були скоротити обсяги діяльності до мінімуму, аби хоча б зберегти ресурси та засоби виробництва. Девелопери ж виконують стратегічну функцію. Вони — орендарі або власники земельних ділянок, які щороку сплачують зростаючі податки та орендну плату, навіть попри призупинення будівництва та відсутність обігових коштів. І це виглядає щонайменше неприпустимо. Варто чітко усвідомити: саме девелопери сформували основу розвитку територій. Саме вони приходили на «порожню» землю — без інженерних мереж, без доріг, без перспектив — і запускали складний процес трансформації. Саме вони проєктували розвиток інженерної інфраструктури, укладали угоди з монополіями, замовляли технічні умови, розробляли підключення та технічні рішення за власний кошт, оформлювали дозвільні документи, сплачували пайову участь, фінансували проєктну підготовку та фактично забезпечували зростання громади. Усі ці інвестиції планувалися ще до війни — в умовах економічної стабільності та прогнозованого розвитку. Натомість в умовах повномасштабної війни ці бюджети втратили актуальність. Обігові кошти зникли, а саме життя і ведення бізнесу стали максимально ризикованими й непрогнозованими. У цих надзвичайних умовах девелопер, який несе відповідальність не лише за власну діяльність, а й за розвиток громади, має право розраховувати на підтримку з боку як центральної, так і місцевої влади. Місцеві громади повинні визнати очевидне: значна частина інфраструктурного розвитку їхніх територій була здійснена приватним коштом. І сьогодні настав момент зробити крок назустріч — зафіксувати або зменшити податкове навантаження, переглянути умови землекористування, подовжити терміни дії угод хоча б на період воєнного стану. І це не пільги. Це — партнерство. Це можливість підтримати тих, хто був рушієм розвитку до війни і стане його основою після Перемоги.
Prof Build: Якого впливу зазнали ваші будівельні майданчики під час війни, і які труднощі доводиться долати девелоперській компанії «ОМОКС»?
— У ході бойових дій на території України значної шкоди зазнали численні будівельні майданчики, у тому числі й ті, що перебувають у власності компанії «ОМОКС». Ці обставини суттєво вплинули на нашу діяльність, зокрема на реалізацію проєктів будівництва трьох багатоквартирних житлових будинків. У 2022 році під час ракетного удару по логістичному центру, розташованому за двадцять метрів від наших об’єктів будівництва, було значно пошкоджено два баштових крани та обладнання будівельних майданчиків. У 2023 році під час чергового ракетного обстрілу прямим влучанням було зруйновано ще один баштовий кран, обладнання будівельного майданчика та трансформаторні підстанції. Крім того, частково постраждали житлові будинки. Щодо спричинених руйнувань проведено експертизу, яка засвідчила, що технічний стан пошкоджених баштових кранів унеможливлює їхню подальшу експлуатацію і потребує демонтажу та повного заводського ремонту. Інцидент внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак це лише підтверджує масштаб проблеми, але не наближає її вирішення. Наша компанія робить усе можливе, щоб якнайшвидше відновити повноцінне будівництво — щойно це дозволить безпекова ситуація.
Prof Build: Пані Оксано, як, на Вашу думку, змінилося ставлення інвесторів до девелоперських проєктів під час війни? Чи можемо сьогодні говорити про довіру як реальний чинник партнерства в цих умовах?
— Довіра інвестора під час війни — це насамперед баланс взаєморозуміння. Саме з цього починається єдність нації в оцінках впливу воєнного стану на повсякденне життя. Порозуміння з інвесторами ми прагнемо закріплювати через зміни до угод про взаємну відповідальність між забудовником та інвестором. Ми не маємо права давати обіцянки, яких не зможемо дотриматися, тому прозоро інформуємо наших інвесторів про фактичний стан будівництва, його вартість і можливості продовження робіт. Зараз ми відновили об’єкти енергетичної інфраструктури, які були пошкоджені внаслідок бомбардувань — дві трансформаторні підстанції потужністю 1,3 МВт кожна. На сьогодні ці об’єкти вже зареєстровані як об’єкти нерухомого майна і готові забезпечувати електропостачанням майбутні житлові будинки. Ми залишаємося на зв’язку та навіть посилили свою присутність в інформаційному просторі: щоденно комунікуємо з інвесторами, надаючи відповіді на питання, вирішення яких залежить виключно від нас.
Prof Build: Чим для Вас є ця війна в контексті Вашої професійної діяльності? І що б Ви хотіли сказати жінкам, які сьогодні творять український бізнес попри війну?
— Війна — це межа. Вона знищує все слабке і водночас оголює все справжнє. Для мене це час максимальної відвертості. Ми більше не маємо права ні на пафос, ні на самозаспокоєння. Ми повинні залишатися щирими. Працювати. Підтримувати. Ми не втрачаємо здатності будувати навіть тоді, коли змушені чекати серед уламків і сирен. Я вірю, що український жіночий бізнес — це не «жіночність» у класичному розумінні. Це — гідність, внутрішня сила, здатність поєднувати турботу з рішучістю. Сьогодні ми всі несемо відповідальність за майбутнє. І те, яким воно буде, залежить від перемог на фронті, нашої щоденної праці, витримки та сили духу. І якщо завтра буде хоч трохи краще, ніж сьогодні, — це вже перемога. Щира, жива, справжня, як і кожна українська жінка.