Українська цементна галузь сьогодні перебуває у точці «крихкої стабільності». Попри те, що внутрішнє споживання завмерло на позначці 60% від довоєнного рівня, вітчизняні заводи не лише втримали виробництво, а й здійснили технологічний прорив, синхронізувавши свої стандарти з європейськими.
Про те, як енергетичний терор впливає на собівартість будівництва, чому бетонні дороги є запобіжником інфраструктурного колапсу та як механізм CBAM змінить правила гри на ринку вже з 2026 року, розповіла в інтерв’ю Build виконавча директорка Асоціації «Укрцемент» Людмила Кріпка.
Ця розмова — про те, чому «зроблено в Україні» має стати не просто гаслом, а обов’язковим критерієм у проєктах великої відбудови.
Prof Build: Пані Людмило, що змінилося у цементній галузі за останній рік? Чи можна стверджувати, що ринок віднайшов нову точку рівноваги?
— Виробництво продукції безпосередньо залежить від запиту ринку. Оскільки внутрішній попит наразі «поставлено на паузу», ми констатуємо появу нової реальності, показники якої суттєво відрізняються від довоєнних.
Три роки поспіль споживання цементу в Україні коливається в межах 6,2-6,5 млн тонн — це лише 60% від рівня 2021 року. Позитивним сигналом є те, що за такого обсягу більшість компаній уже вийшли у невеликий «плюс», проте цього замало для стимулювання розвитку. Такий стан галузі швидше відповідає визначенню стагнації.
|
Рік |
Виробництво (млн тонн)
|
Споживання (млн тонн) |
Передумови |
|
2021 |
11,0 |
10,6 |
Історичний пік |
|
2022 |
5,4 |
4,5 |
Початок повномасштабного вторгнення |
|
2023 |
7,4 |
6,2 |
Поступове відновлення |
|
2024 |
7,9 |
6,3 |
Стабілізація під час війни |
|
2025 |
8,5 |
6,5 |
Можливості воєнного часу |
Ринок постійно адаптується до системних викликів: перебоїв з енергопостачанням, складної логістики, дефіциту кваліфікованих кадрів та зростання собівартості. Додайте до цього низьку інвестиційну активність, впровадження СВАМ та високі безпекові ризики. Це і є наша реальність — «крихка стабільність». Водночас українські виробники зберігають технологічну та операційну готовність до масштабування потужностей у разі пожвавлення попиту.
Проте за останні три роки споживання в Україні тримається на одному рівні 6,1-6,5 млн тонн, коли у 2021 році — 0 573,61 млн тонн. Тобто попит завмер.
Prof Build: Україна готується до масштабної відбудови, яка потребуватиме десятків мільйонів тонн цементу. Чи готові заводи забезпечити такі обсяги?
— Вітчизняна промисловість представлена вісьмома підприємствами, що об'єднані у чотири групи: IFCEM, CEMARK, VIPCEM та KRYVYIRIGCEMENT. Наші встановлені потужності становлять 13,6 млн тонн на рік, що дає змогу повністю задовольнити потреби внутрішнього ринку.
Виробники вже планують інвестиції: йдеться про будівництво двох додаткових печей для випалу клінкеру та масштабну модернізацію діючих ліній. Навіть під час повномасштабної війни заводи вкладаються у власну генерацію, розвивають альтернативну енергетику та будують сучасні логістичні хаби. Тобто фундамент для швидкої реакції на потреби відбудови вже закладено.
Проте для переходу до фази справжнього будівельного буму потрібен не просто кінець війни, а старт повномасштабної капітальної відбудови, яка поки що відбувається лише точково.
Зараз структура споживання переформатована до «інфраструктурно-оборонної». Попит на цемент тримається на трьох «опорах»: зведенні фортифікацій, відновленні критичної інфраструктури та адресних житлових програмах.
Prof Build: Як енергетична нестабільність вплинула на собівартість продукції та які технологічні рішення допомагають мінімізувати витрати?
— Цементна галузь є однією з найбільш енергомістких, тому вартість кіловата прямо диктує ціну продукту. Ми потребуємо запровадження спеціальних умов для таких підприємств, зокрема можливості прямого постачання електроенергії з АЕС та ГЕС зі стимулюючим зниженням тарифу до 30%. Це загальноєвропейська практика підтримки стратегічних галузей та збереження їхньої конкурентоспроможності.
Щоб вистояти, заводи впроваджують власні антикризові рішення:
- Цифровізація управління: автоматизовані системи оптимізують роботу обладнання, мінімізуючи втрати енергії.
- Композиційні цементи: розширення лінійки типів цементу (зараз учасники Асоціації «Укрцемент» випускають 11 типів) дозволяє зменшити обсяги випалу клінкеру, заощаджуючи паливо та електроенергію.
- Альтернативне паливо: часткова заміна вугілля на паливо з вмістом біомаси. Зараз його частка на цементних підприємствах становить 20-30% із потенціалом зростання до 40%.
Але є й інша сторона — споживач. Від блекаутів страждають насамперед ті, хто купує наш продукт. Ми гостро відчули це на початку 2026 року, коли агресор зосередив атаки на енергосистемі. Як результат — найнижчі показники виробництва за перші два місяці року. Цемент на складах є, але будівельні майданчики та заводи ЗБК просто не мали електрики, щоб його використовувати.
| Асортимент цементів підприємств-учасників Асоціації "Укрцемент", 2025 р. Джерело: Асоціація "Укрцемент" | ||
| Основні типи | Типи | Класи міцності |
|
Портландцемент
|
CEM I
|
42,5 N |
| 42,5 R | ||
| 52,5 N | ||
|
Портландцемент з шлаком
|
CEM II/A-S
|
32,5 R |
| 42,5 N | ||
| 42,5 R | ||
| 52,5 N | ||
| 52,5 R | ||
|
CEM II/B-S
|
32,5 N | |
| 32,5 R | ||
| 42,5 R | ||
| Портландцемент з вапняком | CEM II/A-LL | 42,5 R |
|
Портландцемент композиційний
|
CEM II/A-M
|
42,5 R |
| 52,5 R | ||
|
CEM II/B-M
|
32,5 R | |
| 42,5 R | ||
|
Шлакопортландцемент
|
CEM IIІ/A
|
32,5 N |
| 42,5 N | ||
| Сульфатостійкий шлакопортландцемент | CEM IIІ/B-SR | 32,5 N |
| Сульфатостійкий пуцолановий цемент | CEM IV/B-SR | 32,5 R |
| Портланд-композитний цемент | CEM II/C-M | 32,5 R |
| Шлакопортландцемент | CEM III/A-HS | 32,5 N |
| Всього | 11 | 22 |
Prof Build: Періодично на ринку звучать звинувачення у високих цінах на цемент. Чи справді український цемент дорожчий за європейський, і які фактори формують кінцеву ціну для будівельних компаній?
— Давайте подумаємо логічно. В Україні ключовими драйверами вартості є енергетична складова та логістика. Вартість кінцевої продукції змінюється — через руйнування традиційних ланцюжків постачання, дефіцит спеціалізованого рухомого складу (цементовозів), неможливість використовувати власні локомотиви (забороняє чинне законодавство), проблеми з електропостачанням.
Важливо враховувати, що європейський ринок зараз входить у фазу активного здорожчання через впровадження механізму CBAM (вуглецевого коригування імпорту) та підвищення вартості квот на викиди CO2. Очікується, що у 2026 році ціни в ЄС можуть зрости ще на 10-15% саме через екологічні податки. В Україні ж ціна для забудовника формується за принципом «виживання та адаптації».
Вона включає військові ризики та нестабільність енергопостачання, але водночас стримується обмеженим внутрішнім попитом. Таким чином, український цемент є конкурентоспроможним за ціною «на воротах заводу», проте стає дорожчим на будівельному майданчику через складну логістику та відсутність дешевого цільового кредитування галузі.
Читайте також: Ремонт бетону в Україні: на шляху до впровадження регламенту EN 1504
Prof Build: Українські виробники цементу неодноразово порушували питання захисту внутрішнього ринку від імпорту. Наскільки актуальною сьогодні є проблема демпінгових поставок і чи потрібні нові торговельні обмеження?
— В умовах війни, у стані затяжної стагнації ринку, коли внутрішнє споживання ще далеке від довоєнних обсягів, конкуренція з іноземною продукцією залишається критичним викликом для виживання вітчизняних заводів.
Ми пропонуємо, щоб у проєкти, які фінансуються державою або міжнародними донорами, була включена локалізація — тобто використовувалась українська продукція. Адже прямі видатки на оборону фінансуються винятково з бюджету. І кожна гривня сплаченого податку — це підтримка обороноздатності, а кожна тонна імпортного цементу зменшує цю обороноздатність, тоді як українські підприємства працюють на 60% довоєнного рівня. Надзвичайно важливо закріпити державну політику підтримки національного виробника.
Йдеться про створення справедливих і конкурентних умов: захист внутрішнього ринку від недобросовісного імпорту, подолання логістичних бар’єрів, врегулювання енергетичних витрат, управління будівельними та промисловими відходами, розвиток кадрового потенціалу, а також урегулювання українського законодавства ідентично ЄС щодо екологічних директив.
Prof Build: Цементна галузь є одним із найбільших індустріальних джерел викидів CO₂. Наскільки реально для українських виробників перейти до «зелених» технологій і чи готовий ринок платити за низьковуглецевий цемент?
— Українська цементна галузь постійно, навіть під час війни, працює над зменшенням викидів СО2. Одним із головних факторів зниження викидів CO2 є зменшення частки клінкеру в цементі (клінкер-фактор). У 2025 році підприємства цементної галузі виготовляли 11 типів цементів з різним вмістом клінкеру. Клінкер-фактор у 2025 році становив 0,74 (у 2024-му – 0,75).
Стримувальним фактором для розвитку «зеленого» виробництва цементу є відсутність в Україні системи поводження з відходами та ринку альтернативного палива (RDF), що вже багато років є стандартом у ЄС.
В Європі заводи отримують кошти за спалення RDF, а в нас поки що немає ані системи поводження з відходами, ані відповідного регулювання. Незважаючи на те що ринок альтернативного палива в Україні не працює, українські виробники застосовують його у своєму виробництві.
Під час виробництва 1 тонни цементного клінкеру викидається приблизно 850 кг СО2. Викиди СО2 відбуваються при двох процесах:
- кальцинація карбонатів у сировинних компонентах — 550 кг СО2 / 1 т клінкеру;
- спалювання палива — 300 кг СО2 / т клінкеру.
У разі застосування альтернативного палива 90% викиди СО2 становитимуть 672 кг / 1 т клінкеру.
Prof Build: Одним із найбільших викликів для галузі стає впровадження механізму CBAM у Європейському Союзі. Наскільки готові українські виробники цементу до нових правил вуглецевого регулювання і яку підтримку з боку держави потребує галузь для адаптації?
— Із 2026 року українські виробники, як і всі експортери до ЄС, змушені сплачувати вуглецевий податок, що суттєво підірвало конкурентоспроможність наших підприємств та обмежило експорт, завдяки якому виробники намагаються утримати потужності. Особливо з огляду на те, що українські цементники не отримують фінансової підтримки на декарбонізацію, як їхні європейські колеги.
Тільки чітка позиція держави, підтримка системних рішень у сфері енергоефективності, логістики, поводження з відходами, у питанні кадрів та в цілому підтримка національного виробника, зокрема — у переговорах з ЄС щодо CBAM дозволить галузі ефективно вирішити нагальні виклики сьогодення та закласти основу для сталого розвитку в майбутньому.
Ми готові виконувати всі зобов’язання відповідно до Регламенту (ЄС) 2023/956 Європейського Парламенту і Ради від 10 травня 2023 року про встановлення механізму вуглецевого коригування імпорту (СВАМ) та повною мірою забезпечувати своєчасне й належне дотримання його вимог.
Українські виробники для експорту цементу на ринки країн ЄС уже отримують усі необхідні дозволи, складають декларацію та мають дозвіл на маркування «СЄ». Наші виробники чесно конкурують і готові й надалі до чесної конкуренції як на ринку України, так і за її межами.
Попри відсутність доступу до будь-яких фондів для модернізації підприємств з метою зменшення викидів СО2, виробники вкладають власні кошти в модернізацію, неухильно і добровільно виконують усі вимоги кліматичної політики ЄС. Але ми — за встановлення рівних конкурентних умов та здійснення оподаткування за фактичні викиди, а не дефолтні (як запропоновано в останніх змінах до директив ЄС). Також ми — за врегулювання українського законодавства ідентично ЄС щодо оподаткування викидів від спалювання частки біомаси у змішаному паливі чи матеріалі за результатами звіту МЗВ щодо викидів СО2, у якому викиди СО2 від спалювання біомаси відображаються окремим значенням. За правилами європейського оподаткування, викиди СО2 від спалювання біомаси чи її частки у змішаному паливі або змішаному матеріалі не оподатковуються.
Читайте також: Cергій Дурицький: «Ринок бетону поступово адаптується до нових умов і готується до відбудови»
Prof Build: Які законодавчі або регуляторні зміни, що найбільше впливають на роботу цементних підприємств, впроваджено за останні місяці? Чи достатньо ефективним є діалог між галуззю, урядом і парламентом щодо розвитку будівельної індустрії?
— На початку 2026 року закінчилася одночасна дія вимог старого технічного регламенту будівельних виробів (продукції), затвердженого Кабінетом Міністрів України від 20 грудня 2006 р. №1764, і в Україні залишився дійсним єдиний Закон України «Про надання будівельної продукції на ринку» (Регламент ЄС 305).
Виробники цементу повністю перейшли на випуск продукції за ЗУ, впроваджено всі європейські стандарти на цемент, виконано всі вимоги ЗУ, процедури оцінки відповідності, складено декларації в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (ЄДЕССБ) та нанесено знак відповідності на всю продукцію, що випускається.
Уся будівельна продукція на ринку України (також і імпортна) повинна мати:
- Декларацію показників будівельної продукції в ЄДЕССБ.
- Знак відповідності — трилисник у незамкнутому колі, нанесений на пакуванні.
- Інформацію, що супроводжує Знак відповідності на пакуванні.
Усі дані в Декларації мають повністю збігатися з інформацією на пакуванні.
Україна впроваджує цифрові рішення в будівництві раніше за ЄС, тому ми фактично першими на практиці розбираємося, як це має працювати. Це вимагає особливої адаптивності: на стадії тестування та налагодження розробники мають миттєво реагувати на виклики й оперативно коригувати систему, адже ми самостійно формуємо цей досвід з нуля.
У ЄС уже діє новий регламент 2024/3110, який містить усі положення 305 регламенту та екологічні директиви.
Регламент (ЄС) 2024/3110 вводить в ЄС цифрові паспорти продукції (DPP), обов'язкову оцінку та простежуваність вуглецевого сліду. Це означає, що цемент тепер розглядається не просто як в'яжуче, а як цифровий об'єкт із повною історією екологічного впливу. З 8 січня 2027 р. продукція, яка експортується до ЄС, повинна мати DPP. На продукцію, яка його не матиме, накладатимуться штрафи в ЄС.
Але всі ми добре розуміємо, що відбудова потребує міжнародних інвестицій. Тому це буде критичним для участі у проєктах відбудови, які фінансуються міжнародними донорами.
Діалог між галуззю та владою зараз можна охарактеризувати як інтенсивний, але такий, що стикається із серйозними практичними перешкодами. З одного боку, створення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ) та її інтеграція з Prozorro є величезним кроком назустріч прозорості, адже це дозволяє автоматично перевіряти якість матеріалів ще на етапі тендера. Проте виробники справедливо вказують на регуляторний розрив — поки уряд вимагає високих стандартів, на місцях замовники часто продовжують ігнорувати декларації відповідності, віддаючи перевагу застарілим добровільним сертифікатам. Для того, щоб цей діалог став справді ефективним, галузь потребує від уряду не лише нових правил, а й реального посилення ринкового нагляду та штрафів за використання фальсифікату, оскільки з 2026 року відповідальність виробників за невідповідність характеристик суттєво зросла, а механізми контролю на об'єктах ще потребують доопрацювання.
Читайте також: Вібратори для бетону Wacker Neuson: німецький стандарт ущільнення бетонних конструкцій
Prof Build: Український цемент традиційно конкурує з імпортом із сусідніх країн. Наскільки актуальною сьогодні є проблема демпінгу на ринку будівельних матеріалів і які інструменти можуть забезпечити рівні умови для українських виробників?
— Якщо держава інвестує в розбудову та розвиток, ми вважаємо, що для цього слід використовувати будівельні матеріали, вироблені в Україні, — тоді ми посилюємо власну економіку та разом виступаємо гарантами національних економічних інтересів.
Україна володіє великою сировинною та потужною технологічною базою, має кваліфікованих фахівців і надсучасний виробничий потенціал. За таких умов залучення імпортного цементу є стратегічною помилкою, яка суперечить інтересам національної безпеки та завданням із масштабного відновлення країни.
Асоціація виробників цементу України «Укрцемент» вважає необхідним впровадження на державному рівні критерію національного походження — це «локальна складова», що охоплює тільки продукцію, вироблену в Україні, та дозволить надати пріоритет цементу власного виробництва у державних проєктах. Чим, до речі, вже займаються в ЄС, щоб зменшити залежність від інших країн, які постачають продукцію на їхній ринок, та підняти свій ВВП з 14,3 до 20%, ухвалюючи нові акти та змінюючи відповідні регламенти (Industrial Accelerator Act (IAA).
Особливо це питання актуальне сьогодні в інфраструктурних проєктах. Уряд розподілив 12,6 млрд грн на ремонт і утримання доріг у 2026 році. З цієї суми 4,6 млрд грн планують спрямувати безпосередньо на поточні ремонтні роботи.
Додатково 3 млрд грн з виділяється з резервного фонду держбюджету на невідкладний поточний ремонт автомобільних доріг державного значення з високою інтенсивністю руху. Але немає жодного завдання про довговічність, якість і локалізацію, хоча в країні уже 2 роки «діє» програма «Зроблено в Україні». Є навіть норма ДБН В.2.3-4 щодо вимог до вибору конструкції дорожнього одягу: «При високій інтенсивності руху (важкий транспорт, велика кількість машин) конструкція має бути жорсткою та довговічною, з товстішими шарами основи та покриття, щоб витримувати динамічні навантаження».
Використання цементобетонних технологій як для будівництва, так і ремонту доріг у контексті постійного зростання цін на бітум та нафтопродукти, нестабільних поставок та імпортозалежності України від цього ресурсу сьогодні стає не лише технічно обґрунтованим, а й економічно доцільним. Адже термін експлуатації доріг з такими технологіями до першого капітального ремонту становить більше 20 років, що в кілька разів перевищує показники традиційних асфальтових покриттів, які цієї весни «зійшли зі снігом». Відсутність потреби у щорічному «ямковому» ремонті дає змогу перерозподілити бюджетні кошти на нагальні потреби, а не на безкінечне підтримання життєздатності одних і тих самих доріг. Якщо і надалі буде акцент тільки на асфальті, то ми ніколи не закриємо ремонтний цикл. Дороги будуть руйнуватися швидше, аніж наша економіка зможе генерувати кошти для їх ремонту. Нам потрібен часовий проміжок, щоб дороги стояли 20-40 років, — тоді є можливості і для економіки, і для ремонтів доріг.
У структурі собівартості жорсткого покриття понад 90% компонентів, у тому числі цемент, щебінь, пісок, вода і навіть хімічні добавки вітчизняного виробництва, є продуктами українського походження. Перехід на бетон дозволяє переорієнтувати державні кошти з підтримки іноземних нафтопереробних заводів на замовлення для наших підприємств, що створює потужний мультиплікативний ефект: податки повертаються до бюджету, а суміжні галузі отримують гарантований ринок збуту на десятиліття вперед.
Зменшення імпортозалежності також має критичне значення для національної безпеки. В умовах логістичних обмежень на кордонах та дефіциту енергоресурсів здатність будувати стратегічні шляхи сполучення з власної сировини стає запобіжником від інфраструктурного колапсу. Це дозволяє більш прогнозовано планувати капітальні видатки і не залежати від світових цін на нафту. Окрім того, локалізація стимулює науково-технічний розвиток всередині країни, виникає потреба у власних лабораторіях, інженерних центрах та розробці нових видів продукції з покращеними характеристиками.
Таким чином, бетонні дороги стають не лише транспортними артеріями, а й інструментом збереження капіталу всередині держави, перетворюючи будівництво на інвестицію у власну промислову потужність.