У 2011 році український будівельний ринок залишався фрагментованим: девелопери, виробники матеріалів, архітектори, проєктувальники та інженерні компанії мали спільні проблеми, але не мали інституції, здатної представляти їхню консолідовану позицію.
Отримання дозволу на будівництво могло тривати близько року, а надмірна кількість процедур відкривала простір не лише для бюрократії, а й для системної корупції.
Конфедерація будівельників України була створена як відповідь на ці виклики. За роки роботи вона пройшла шлях від об’єднання переважно девелоперських компаній до платформи, що представляє практично весь галузевий ланцюг — від проєктування й фінансування до виробництва матеріалів і будівельних послуг.
На жаль, повномасштабна війна змінила порядок денний. Тепер головними обмеженнями стають не лише регулювання, а й нестача фінансування, кадровий дефіцит, падіння попиту та короткий горизонт планування.
Водночас майбутня відбудова відкриває для України можливість модернізувати енергетику, житло, логістику й соціальну інфраструктуру — за умови, що країна заздалегідь підготує проєкти, правила та людей.
Про те, як змінювалася КБУ, чому іноземні компанії не зможуть працювати в Україні без локальних партнерів, де галузь шукатиме робітників і навіщо бізнесу вчитися жити із запасним планом, в інтерв'ю ProfBuild розповів президент Конфедерації будівельників України Лев Парцхаладзе.
Prof Build: КБУ була створена у 2011 році. Якої інституції тоді бракувало будівельному ринку?
— Ринку бракувало спільного голосу. Компанії працювали кожна у своєму сегменті й намагалися самостійно вирішувати проблеми, які насправді були системними.
Тоді дозвільна система була надзвичайно складною. Щоб отримати дозвіл на будівництво, потрібно було пройти 37 процедур, а весь процес міг тривати близько 370 днів. Це створювало величезне поле для корупції.
Окремий бізнес не міг змінити таку систему — потрібна була консолідована позиція галузі. Саме тому ми об’єдналися. Спочатку це були переважно девелопери, пізніше до КБУ приєдналися виробники матеріалів, архітектори, проєктувальники, експертні, юридичні та фінансові компанії. Сьогодні Конфедерація представляє практично весь будівельний ланцюг.
Prof Build: Однією з перших великих ініціатив КБУ стала реформа дозвільної системи. Як вдалося її здійснити?
— Ми орієнтувалися на досвід Грузії, яка на той час була одним зі світових лідерів за простотою отримання дозволів на будівництво. До України приїхали грузинські фахівці із земельних та архітектурних питань, кілька місяців працювали разом із нашою командою.
У результаті кількість процедур скоротили з 37 до шести. Україна піднялася з позицій одного з аутсайдерів до першої частини міжнародного рейтингу за показником отримання дозволів.
Зараз мало хто пам’ятає, наскільки складною була попередня система. Сьогодні за наявності земельної ділянки, містобудівних умов, проєкту й експертизи документи можна завантажити до цифрової системи. Якщо вони відповідають вимогам, процедура відбувається без особистого контакту з посадовцем. Це і є найкращий антикорупційний механізм.
Prof Build: Чи можна сказати, що дозвільна система вже повністю реформована?
— Основну корупційну складову вдалося прибрати. Це великий результат багаторічної трансформації. Але будьяка система потребує постійного вдосконалення. Нові правила створюють нові питання, змінюються технології, з’являються інші потреби ринку. Реформу не можна одного разу завершити й забути про неї.
Свого часу ми також пропонували передати частину контрольних функцій, які наразі виконує ДІАМ, акредитованим приватним юридичним особам — за моделлю, за якою вже працюють приватна експертиза, БТІ або судові виконавці.
Проте ця ініціатива зіткнулася з опором, зокрема на місцевому рівні, оскільки органи влади не хотіли втрачати вплив на дозвільні процеси.
Prof Build: Які ще зміни КБУ вважає своїми основними результатами?
— Другий великий блок — державні будівельні норми. За роки роботи за участі Конфедерації було підготовлено близько тисячі змін до ДБН. Частина старих вимог уже не відповідала ані сучасним технологіям, ані здоровому глузду.
Наприклад, існували обмеження щодо скління висотних будинків, облаштування ліфтів до паркінгів, обов’язкових сміттєпроводів. Водночас не було належних вимог до велосипедної інфраструктури та багатьох рішень, які сьогодні сприймаються як стандарт.
Третій результат — системна участь галузі у підготовці рішень. Більшість важливих законодавчих і регуляторних ініціатив у будівництві сьогодні проходять професійне обговорення за участі КБУ. Ми не завжди досягаємо всього, чого прагнемо, але держава вже не може формувати політику, не почувши позицію ринку.
Prof Build: У Конфедерації представлені компанії з різними, а іноді й протилежними інтересами. Як знаходити спільну позицію?
— Усі учасники галузі пов’язані між собою. Якщо девелопер не може розпочати проєкт, архітектор не отримує замовлення, виробник — контракту на матеріали, а підрядник — роботи. Якщо люди не мають грошей або доступної іпотеки, зупиняється весь ланцюг.
Тому фундаментальна мета в нас одна — поліпшення інвестиційного клімату та захист інтересів будівельної спільноти. У когось проблема може бути великою, у когось — вузькою і технічною, але ми не ділимо їх на важливі та другорядні. Для окремої компанії навіть невелика регуляторна перешкода може блокувати весь бізнес.
Читайте також: Лев Парцхаладзе: "Ми не чекаємо перемоги, щоб почати, — ми вже відбудовуємо країну"
Prof Build: Що компанія практично отримує від членства в КБУ?
— Насамперед бізнес приходить за розвитком: знайти партнерів і клієнтів, розширити географію, збільшити продажі. Це нормальний і зрозумілий інтерес.
Другий рівень — доступ до професійного середовища. На заходах Конфедерації компанії спілкуються з керівниками галузі, представниками уряду, парламенту, органів місцевої влади. Вони можуть не лише почути позицію держави, а й безпосередньо донести свою проблему.
Не менш важливим є неформальне спілкування між учасниками. Люди знайомляться, створюють партнерства, запускають спільні проєкти.
Є і міжнародний вимір. КБУ входить до європейської галузевої федерації FIEC, працює з національними асоціаціями різних країн та має доступ до широкої мережі європейського будівельного бізнесу. Для українських компаній це репутація, контакти й розуміння того, як змінюються правила в ЄС.
Prof Build: Наскільки ефективно зараз побудований діалог між КБУ та державою?
— Приблизно у 90% випадків нас залучають до роботи ще на етапі формування рішень. Є ситуації, коли документи надходять уже постфактум, але це радше виняток.
Ми намагаємося не будувати комунікацію на тезі, що держава завжди робить усе неправильно. Якщо в документі є недоліки, це спільна відповідальність. Бізнес має не лише критикувати, а й запропонувати професійне рішення, прорахувати наслідки та бути готовим брати участь у його реалізації.
І Кабінет Міністрів, і Верховна Рада ставляться до позиції Конфедерації серйозно. Це не означає, що всі наші пропозиції ухвалюють. Особливо складно просувати рішення, які впливають на бюджет або зачіпають інтереси впливових державних чи місцевих інституцій.
Prof Build: Які системні проблеми поки що не вдалося вирішити?
— Одна з них — невідповідність між нормативними показниками та реальною економікою будівництва. Наприклад, у кошторисній документації може бути закладено заробітну плату на рівні 20 тис. грн. Компанія виграє тендер, але для залучення кваліфікованого працівника фактично має платити 40 тис. грн.
Водночас формально перевищити кошторисний показник складно, а правоохоронні органи можуть трактувати це як порушення. Виникає абсурдна ситуація: бізнес хоче офіційно заплатити людині більше, але система підштовхує його до непрозорих механізмів.
Усі це розуміють, проте справедливого й універсального рішення поки немає. Є також питання щодо податкового адміністрування, блокування діяльності сумлінних компаній і надмірного тиску правоохоронних органів.
Я не стверджую, що весь бізнес працює ідеально. Але має існувати зрозумілий механізм, який відрізняє реальне порушення від господарського ризику або технічної помилки.
Prof Build: Як повномасштабна війна змінила бізнес-модель будівельних компаній?
— Горизонт планування різко скоротився. Сьогодні дуже складно будувати стратегію на п’ять або сім років, тому що постійно змінюються ціни, попит, доступність для людей, логістика й фінансування.
Безпекові ризики залишаються надзвичайно високими, але український бізнес до них певною мірою адаптувався. Компанії встановлюють генератори, резервні системи, змінюють логістичні маршрути, створюють запаси матеріалів.
Найбільше галузь сьогодні стримують нестача фінансування та кадровий дефіцит. Попит також скоротився, хоча ситуація суттєво відрізняється залежно від регіону й сегмента.
Український бізнес дуже швидко реагує на кризи. Коли на ринку зникає певний ресурс, компанії досить швидко знаходять альтернативу. Але адаптивність не замінює довгострокового капіталу та людей.
Prof Build: Чи вистачить Україні кадрів для масштабної відбудови?
— Ні, якщо ми не почнемо готуватися вже зараз. Ми розраховуємо, що частина людей повернеться після завершення служби. Але їм потрібно запропонувати не лише соціальну підтримку, а й можливість швидко отримати нову професію та стабільний дохід.
Для багатьох робітничих спеціальностей не потрібно навчатися три роки. Каменяра, бетонника чи фахівця з окремих монтажних робіт можна підготувати за кілька місяців, поєднавши теорію з практикою та сертифікацією.
Потрібна нова модель професійної освіти: короткі програми, навчання безпосередньо на підприємствах, участь роботодавців у формуванні стандартів і зрозумілий маршрут від навчання до роботи.
Навіть за цих умов, імовірно, доведеться залучати працівників з інших країн. Особисто мені не подобається сама необхідність такого сценарію, але за масштабного економічного зростання власного трудового ресурсу може не вистачити.
Головне — щоб залучення іноземної робочої сили відбувалося прозоро, контрольовано й не створювало соціального напруження.
Читайте також: Конфедерація будівельників України: Час діяти разом
Prof Build: Які сегменти матимуть найбільший потенціал у найближчі п’ять років?
— Насамперед енергетика. Україні потрібна децентралізована система, у якій домогосподарства, підприємства та громади можуть самі виробляти частину електроенергії, накопичувати її та знижувати залежність від великих централізованих об’єктів.
Сонячні панелі, акумуляторні системи та локальна генерація вже демонструють економічну ефективність. Для бізнесу це питання не лише тарифу, а й безперервності роботи.
Другий великий сегмент — житло. Попит на нього залишатиметься значним через руйнування, внутрішню міграцію та необхідність оновлення застарілого фонду.
Також активно розвиватимуться логістика, транспортна й соціальна інфраструктура. Конфедерація вже працює над типовими рішеннями для шкіл, амбулаторій, лікарень та інших громадських об’єктів.
Коли з’явиться фінансування, країні доведеться запускати багато проєктів одночасно. Якщо кожну школу або лікарню проєктувати з нуля протягом двох років, ми втратимо час. Типові рішення дозволяють заздалегідь бачити вартість, строки та характеристики об’єкта.
Prof Build: Потреба у відбудові автоматично робить Україну інвестиційно привабливою?
— Ні. Великий обсяг потенційних робіт ще не означає, що інвестор може на цьому заробити. Треба розрізняти відновлення за кошти донорів і приватні інвестиційні проєкти.
Якщо міжнародні партнери фінансують будівництво житла для людей, які його втратили, це не класичний бізнес-проєкт.
Інвестиційна модель виникає там, де є зрозумілий грошовий потік: приватна генерація електроенергії, водоочисні споруди, індустріальні парки, логістика, орендне житло, концесії або державно-приватне партнерство.
Україні потрібні підготовлені проєкти, гарантії, страхування воєнних ризиків і тривале фінансування. Без цього потреба залишатиметься величезною, але капітал не заходитиме.
Prof Build: Що найбільше стримує іноземний бізнес сьогодні?
— Безпека. Українці вже навчилися жити й працювати під час тривог. Ми розуміємо, скільки часу може летіти ракета або дрон, перевіряємо інформацію та повертаємося до роботи.
Для іноземця перша нічна атака може стати причиною негайно залишити країну. Ми мали випадок, коли представник міжнародної компанії приїхав обговорювати проєкт індустріального парку.
Після нічного ракетного удару він уранці сів на перший потяг і виїхав. Для нас робочий день продовжився, для нього питання інвестиції фактично закрилося.
Це не можна подолати презентаціями. Потрібні страхові механізми, гарантії, захищена логістика, зрозумілі протоколи безпеки та постійна присутність міжнародних партнерів в Україні.
Prof Build: Який потенціал Україна має для іноземних будівельних та інженерних компаній?
— Дуже великий. Україна може стати регіональним хабом для Східної Європи, Кавказу та частини пострадянського простору.
Раніше регіональні офіси багатьох міжнародних компаній були зосереджені в Москві. Тепер ця модель руйнується. Частину функцій забрала Варшава, але Київ також може стати центром для роботи з Молдовою, Грузією та іншими ринками.
У нас велика територія, значний внутрішній попит, сильні інженерні компетенції і майбутній масштаб відбудови. Проте цей потенціал реалізується лише за наявності правил, фінансування та безпеки.
Prof Build: Чи є ризик, що міжнародні корпорації отримають основні контракти, а український бізнес залишиться на рівні субпідряду?
— Такий ризик існує. Іноземні колеги прямо радили нам не поспішати продавати українські компанії, тому що після входу великих міжнародних гравців місцевий бізнес може втратити самостійність і значну частину доданої вартості.
Водночас іноземним компаніям буде дуже складно працювати тут самостійно. Український ринок має власні норми, бізнес-культуру, систему взаємин та практику реалізації проєктів.
До війни великі іноземні будівельні компанії також не могли повноцінно закріпитися в Україні. Наші фахівці мають високий рівень кваліфікації, а місцеві компанії добре розуміють собівартість і специфіку ринку.
Найреалістичніша модель — партнерство. Міжнародна компанія приносить фінансування, технології, страхування та доступ до глобальних ланцюгів, а українська — людей, локальну експертизу і здатність реалізувати проєкт.
Prof Build: Які три поради ви дали б іноземній компанії, що планує вихід на український ринок?
— Перша — знайти сильного українського партнера. Самостійно розібратися в місцевому ринку, нормах, кадрах і практиці реалізації проєктів буде надзвичайно складно.
Друга — бути присутнім в Україні. Неможливо знайти реальний проєкт, постійно перебуваючи у Варшаві, Берліні чи Гельсінкі. Треба мати команду на місці, будувати відносини й розуміти ситуацію не лише з новин.
Третя — не розраховувати на надприбуток. Українські компанії працюють із дуже конкурентною собівартістю. Іноземний бізнес може заробляти на технологіях, фінансуванні та масштабі, але не повинен заходити з очікуванням, що відбудова автоматично означатиме високі маржі.
Головна помилка — недооцінити українського партнера та місцеву специфіку.
Prof Build: Як особисто Вас змінили кризи останніх років?
— Базові цінності не змінилися, але змінилося ставлення до ризику. Візьмемо, приміром, такий ланцюг подій, як фінансова криза 2008 року, революції, пандемія, початок війни у 2014 році й повномасштабне вторгнення.
Коли ти молодий, здається, що ринок завжди зростатиме, і будь-який ризик можна виправдати. Досвід показує інше: неможливо передбачити пандемію, війну, енергетичну кризу або інший глобальний шок.
Тому моя головна порада бізнесу — будувати надійніше. Мати резерви, не вкладати все в один проєкт, не залежати від одного джерела фінансування й завжди готувати запасний сценарій.
У будівництві особливо небезпечно жити лише очікуванням майбутнього зростання. Тривалі проєкти потребують не тільки оптимізму. Вони потребують запасу міцності.