Щорічні потреби України у віконному склі становлять 27 млн кв.м вартістю $165 млн (у нинішніх цінах). В країні є все для налагодження власного виробництва.
Єдина проблема – нестача фінансового ресурсу, пише РrofВuild з посиланням на Укрінформ.
Внутрішні сировинні можливості для виробництва флоат-скла в Україні неабиякі: країна посідає друге місце у Східній Європі за розвіданими запасами склосировини – кремнеземного піску та кварцу. І їх ресурсу, за оцінюваннями фахівців, вистачить на понад століття.
Воднораз до повномасштабного вторгнення росії лише 2% видобутого щороку піску йшли на власні потреби – на «допотопне» листове скловиробництво та виготовлення склотари, посуду, ялинкових прикрас абощо. Решту експортували – здебільшого до росії та білорусі. Дешева сировина – в обмін на дороге термополіроване скло: у 2021-му Україна імпортувала150 тисяч тонн з рф, ще до 100 тисяч тонн – з білорусі.
Водночас переорієнтування України на імпорт листового скла з Європи підвищило попит на нього на тамтешньому ринку, де ціни виробників ростуть. І укупі зі збільшенням вартості транспортування це вже призвело до подорожчання скла у нас щонайменше на 10–15%. Якщо відбудова набиратиме темпів, а Україна не матиме власного флоат-скловиробництва, тиск на європейський ринок лише посилюватиметься.
Український бізнес готовий створювати додану вартість усередині країни. Вже кілька компаній анонсували наміри інвестувати у виробництво віконного скла, є готові до втілення проєкти.
Під час цьогорічного Форуму Kyiv Investment Day проблему окреслив голова наглядової ради EFI Group Ігор Ліскі: «Ми взялися за дуже важливий проєкт із виготовлення скла. Виявляється, щоб налагодити своє виробництво, потрібно 220–250 мільйонів євро. І навіть якщо його збудувати правильно, спільно із європейськими компаніями, з постачальними технологій та обладнання, ми розуміємо, що дуже важливою перепоною є відсутність проєктного фінансування в Україні. Наша група інвесторів готова вкласти у виробництво 70–80 млн євро власних коштів. Із пошуком решти необхідного ресурсу – проблема, адже банки неохоче надають кредити під такі дорогі та складні для втілення проєкти».
Ще однією перепоною, яка, ймовірно, відлякує потенційних інвесторів, є невизначеність із газозабезпеченням. Адже частка природного газу в собівартості скла перевищує 50%.
Водночас частина експертів налаштовані доволі оптимістично: шанси на те, що в цю ніким не зайняту нішу прийдуть стратегічні інвестори, багато. Поміж них називають великі профільні американські та японські корпорації, які через путінську агресію проти України вийшли з російського ринку. Але до нас вони прийдуть, вочевидь, не раніше закінчення війни. Відповідно ще кілька років знадобиться для запуску повноцінного виробництва. І в цей період Україні доведеться або нарощувати імпорт готового скла з Європи, Туреччини й Азербайджану, або фінансово підтримати ініціативи вітчизняного бізнесу.
Як свідчить світова практика, для стабільного забезпечення країни термополірованим склом власного виробництва необхідно мати одну лінію загартовування скла потужністю 200 кв. м/год на кожен 1 мільйон населення. Тобто Україні в ідеалі потрібно до 40 таких ліній – за оцінюваннями мирних років. Війна ж та заподіяні росіянами руйнування потребу в таких виробництвах збільшила.
Сучасне виробниче підприємство річною потужністю близько 18 млн кв.м флоат-скла потребує від $150 до $250 мільйонів інвестицій.