За сукупністю чинників, зокрема, зупинку морського коридору, 2026 рік для металургійної галузі є для галузі важчим, аніж перший рік повномасштабної війни. Частину залізорудних потужностей, імовірно, буде виведено в простій, а випуск у цьому секторі може скоротитися на 35%
Про це повідомив Андрій Тарасенко, головний аналітик GMK Center, пише РrofВuild.
"Морський коридор — це не другорядний логістичний канал, а основа експортної моделі української металургії та гірничорудного сектору. На нього в першому півріччі 2026-го припадало 50% експорту сталі з України, 95% експорту чавуну та 50% експорту залізної руди. Коли канал зупиняється, це не просто створює незручність, а й вибиває головну опору збуту, до того ж практично одномоментно та малопрогнозовано.
Саме ця залежність і робила неможливість морських поставок ключовим викликом для металургії у 2022 році. Різниця полягає в тому, що відбувалося далі", — пояснив експерт.
Тарасенко звернув увагу на те, що у 2022 та 2026 роках — діаметрально протилежна реакція ЄС. Якщо у 2022 році, коли море закрилося вперше, Європейський Союз відповів розширенням доступу до свого ринку — запровадженням режиму автономних торговельних заходів (АТЗ), які фактично скасували мита і бар’єри для українського експорту в критичний момент. Логіка була зрозумілою: ринок ЄС став компенсаторним механізмом замість утраченого морського напрямку.
У 2026-му, за аналогічного шоку, Європа діє навпаки. З липня набув чинності режим імпортних квот, який скоротить експорт сталі з України до європейських країн на 60% порівняно з рівнем 2025 р. Тобто в момент, коли альтернативні канали збуту й так звужуються до сухопутних напрямків у сусідні країни, єдиний наявний великий ринок сам обмежує можливість спертися на нього.
Читайте також: Металургійні підприємства України у першому півріччі скоротили виробництво прокату
За підрахунками аналітиків, запровадження імпортних квот ударить по Україні падінням експорту сталевої продукції на 1,3–1,5 млн тонн. Але імпортні квоти ЄС застосовуються тільки до готової сталевої продукції, а майже половина морського експорту — це напівфабрикати (переважно квадратна заготовка), які постачалися до Болгарії, Румунії, Туреччини, Італії та Іспанії для подальшої переробки. За перші шість місяців 2026 р. цей потік становив близько 520 тис. тонн.
"Суть у тому, що ці обсяги не підпадають під режим квот, тобто їх можна було б і надалі постачати морем. Саме сегмент напівфабрикатів постраждає найбільше", — переконаний Тарасенко.
На його думку, шукати альтернативні сухопутні шляхи для напівфабрикатів економічно недоцільно, адже маржинальність цих поставок і так майже нульова — через виплати CBAM. У результаті до згаданого вище прямого падіння випуску через імпортні квоти в ЄС додається ще приблизно 1 млн тонн на рік зниження у сегменті напівфабрикатів, оскільки для цієї продукції не залишилося життєздатного маршруту.
Найуразливішим виявився гірничорудний сектор. У 2022 році залізорудний сектор вижив здебільшого завдяки експорту через європейські порти. Цьому сприяли високі ціни на руду, які трималися на рівні близько $120 за тонну залізорудного дрібняку в Китаї.
"Нині ситуація протилежна: ціни на залізну руду стійко знижуються і вже тримаються нижче від $98 за тонну. За такої цінової кон’юнктури експорт через європейські порти, який 2022-го був рятівним колом, нині просто не окуповується", — вважає Тарасенко.
Практичний висновок невтішний: значну частину залізорудних потужностей, імовірно, буде зупинено, а виробництво в секторі може скоротитися на 35% проти рівня першої половини 2026 року.
Читайте також: Українська металургія втрачає замовлення в ЄС через новий вуглецевий збір
Також експерт нагадав, що море було не лише експортним, а й імпортним каналом. Після втрати Покровської вугільної групи українські металургійні заводи працюють на імпортному вугіллі, близько 70% якого — це постачання зі США та Австралії. Без морського коридору, вугілля потрібно доставляти до одного з європейських портів, а потім везти в Україну залізницею.
"Цей маршрут може виявитися удвічі дорожчим за попередній, що додасть до ціни вугілля близько 15%", — вважає Тарасенко.
Через морські порти до України надходив прокат із покриттям з Туреччини, а також низка видів продукції, яку в країні взагалі не виготовляють, — товстий лист, фасонний прокат. Через зупинку коридору частина номенклатури, недоступної для локального виробництва, може просто зникнути або різко подорожчати.
Тобто, галузь водночас втрачає у виручці через скорочені продажі та в маржі — через подорожчання сировини, тобто зазнає удару з обох боків одночасно.
За прямими оцінками, закриття морського коридору обійдеться вітчизняній металургії у $150–200 млн збитків на місяць лише після скорочення експорту.
"Але ця цифра, ймовірно, консервативна, оскільки не враховує непрямі ефекти: зростання витрат на доставку сировини, підвищення питомих операційних витрат на тонну сталі через втрату ефекту масштабу та ризик повної зупинки окремих виробництв", — вважає експерт.
Раніше повідомлялося, одночасна дія факторів — зростання тарифів на залізничні перевезення, передавання електроенергії, CBAM і скорочення імпортних квот спричинили шторм у вітчизняній металургії. Тепер до нього додалося й закриття морського коридору.
"Це робить нинішню кризу не повторенням 2022 року, а якісно новим і серйознішим випробуванням із потенційно незворотними наслідками для підприємств галузі", — підсумував Андрій Тарасенко.
Зображення ілюстративне: із відкритих джерел