Будівництво

Україна має низку стартових передумов для масштабного впровадження індустріального домобудування: зростання запиту на швидку відбудову, підтримку міжнародних партнерів, стартові виробничі потужності та накопичений досвід пілотних проєктів.

Для запуску повноцінного індустріального домобудівництва є низка інших перешкод, пише РrofВuild. 

Девелопери зацікавлені у зрозумілих правилах гри, серійному продукті та гарантованому попиті, а міжнародні донори — у прозорих моделях із чіткими строками, контрольованою якістю та вимірюваним соціальним ефектом. Попит споживачів — прагматичний: їм потрібне житло, яке можна отримати швидко і в якому жити комфортно та безпечно, а експлуатаційні витрати — зрозумілі.

Водночас бракує узгодженої державної стратегії, оновленої нормативної бази та масової підготовки кадрів з новими компетенціями, здатних працювати з prefab на всіх етапах — від проєктування до експлуатації.

Регуляторні виклики

Вимоги нових ДБН мають бути спрямовані на гарантування безпеки експлуатації будівель та споруд і при цьому орієнтуватися на особливості впровадження сучасних технологій. Тому нормативна база потребує постійного оновлення та розвитку. Сертифікація prefab-систем і модулів, які часто не підпадають під дію чинних стандартів, потребує застосування процедур з оцінювання їх технічної прийнятності, а це поки що не працює в Україні, незважаючи на наявність законодавчої бази. Така ситуація створює ризики для інвесторів і сповільнює масштабування.

«Наявне нормативне поле за методологією його побудови забезпечує застосування будь-яких технологічних рішень», — наголошує  Геннадій Фаренюк, директор ДП «НДІ будівельних конструкцій». — Одне з ключових питань: яким чином адаптовані національні норми та стандарти з європейськими та міжнародними стандартами, що є умовою розвитку будівельної галузі Україні під час її відбудови». 

Читайте також: Відбудова без шаблонів: роль індустріальних технологій в архітектурі

Нині галузь працює за модернізованими ДБН, у певній кількості яких ще зберігаються підходи колишніх СніПів. Але дедалі більше здійснюється перехід на застосування європейських стандартів. Особливим є напрям з нормування вимог до міцності, стійкості та механічного опору конструкцій. У Європі та більшості країн світу проєктування за цими показниками здійснюється за єврокодами.

«В Україні сформувалася «гібридна» система: єврокоди формально дозволені, але не інтегровані повноцінно в практику проєктування. Здебільшого проєктування будівель і споруд у нас не здійснюється за єврокодами, і це створює системну проблему: наш підхід часто не сприймається європейськими експертами, які очікують чіткого дотримання саме єврокодових методик, — пояснює експерт. — Єврокоди побудовані на досить гнучкій, «демократичній» логіці: вони задають обов’язкові показники, але рівень цих показників кожна держава визначає самостійно. Більші вимоги означають більшу надійність, але водночас і вищу вартість будівництва. Тому кожна країна має зробити свідомий вибір — інвестувати більше зараз у довговічність і безпеку або мінімізувати витрати сьогодні, перекладаючи відповідальність на майбутні покоління. Проблема України полягає в тому, що такі обґрунтовані державні рішення щодо рівнів показників і повноцінного впровадження єврокодів досі не сформовані. Саме тому єврокоди формально існують у нормативному полі, але фактично не працюють у повсякденній інженерній практиці».

На думку CEO Well – Being being contechConTech будівельної компанії «Будова» Марка Кестельбойма, нормативну базу потрібно доопрацьовувати — окремо адаптувати стандарти безпеки для prefab у воєнних і післявоєнних умовах.

«Індустріальне домобудування здатне одночасно забезпечити швидкість, енергоефективність і безпеку, але це вимагає узгодження інженерних норм, виробничих стандартів і обов’язкового тестування безпекових рішень», — зазначив він.

Оновлення нормативної бази під індустріальне будівництво стає необхідною умовою успіху prefab в Україні. Йдеться не лише про спрощення процедур, а про створення зрозумілих правил гри: від стандартів проєктування і сертифікації до експлуатації та демонтажу будівель. Без цього prefab залишатиметься окремими пілотами, тоді як із системними змінами він може стати основою безпечної, стійкої та сучасної відбудови країни.

Читайте також: Міжнародний досвід: як prefab став інструментом швидкої відбудови

Логістика й питання локалізації виробництва

Масове prefab-будівництво потребує чітко вибудуваних ланцюгів постачання, економічно обґрунтованого логістичного плеча: від сировини до доставки готових модулів або елементів на будмайданчик. Перевезення великих конструкцій на значні відстані швидко «з’їдає» економіку проєкту, тому модель із регіональними виробничими хабами виглядає більш життєздатною, ніж кілька централізованих заводів. За підрахунками Геннадія Фаренюка, слід збудувати щонайменше 25 домобудівних комбінатів. 

Інший варіант пропонують іноземні колеги — мобільні заводи, які після закінчення будівництва проєкту можна переміщувати з одного будмайданчика на інший. Вартість мобільного заводу з домобудівництва залежить від технології, рівня автоматизації та продуктивності. Якщо узагальнити світову практику, можна говорити про такі діапазони:

• Базові мобільні рішення малої та середньої потужності можуть виготовляти панелі, дрібні ЗБВ або елементи LGSF. Їх вартість варіюється у межах 3-7 млн євро, а орієнтовна потужність — 20-50 тис. кв.м житла на рік.

• Мобільні заводи середнього класу містять повноцінні лінії для prefab — панелі, об’ємні модулі, каркасні системи, мають вищу автоматизацію та контроль якості, BIM-інтеграцію. Вартість — 8-15 млн євро, а потужність — 50-120 тис. кв.м житла на рік. Такий варіант є оптимальним форматом для регіональної відбудови або кількох громад.

• Високотехнологічні мобільні/швидкорозгортальні заводи здатні забезпечити об’ємно-модульне домобудування заводської готовності (до 80-90%), мають високу швидкість циклу та мінімальну залежність від погоди. Потужність такого виробництва сягає 150-300 тис. кв.м на рік. Коштує такий «тимчасовий» завод від 15-30 млн євро і може працювати 5-10 років, а потім бути релокований.

Важливий нюанс для України полягає в тому, що для повоєнної відбудови мобільні заводи економічно доцільні, якщо є гарантований портфель замовлень — від громади, держави чи донорів; завод працює не менше 5-7 років; проєкти — типові та масштабовані. У такому разі собівартість квадратного метра може бути на 15-30% нижчою, ніж у традиційному будівництві, особливо в умовах дефіциту кадрів.

Оскільки масштабування таких рішень вимагає прогнозованого попиту, індустріальному домобудуванню необхідна синхронізація з державними програмами, планами громад і приватними ініціативами.

Не менш гострою є підготовка кваліфікованих працівників, інженерів і проєктувальників. Рrefab вимагає нових компетенцій — спеціалістів з BIM-проєктування, управління виробничими процесами, контролю якості на заводі, логістики та сервісного обслуговування будівель. Наразі наявні освітні програми здебільшого готують кадри під класичне будівництво.

Репутаційні стереотипи

Окрім перерахованих викликів, варто врахувати те, що для багатьох українців поняття «індустріальне» досі асоціюється з негативним досвідом проживання у «панельках» ХХ століття через низьку якість матеріалів, слабку тепло- й звукоізоляцію.

«Поширений міф про те, що цегляні будинки тепліші за панельні, не відповідає дійсності, оскільки їхні теплоізоляційні характеристики були співставними. Ключова проблема радянських панельних будинків полягала не в матеріалі, а в якості стиків між панелями. Саме недостатня герметичність з’єднань призводила до інфільтрації повітря, втрат тепла та протікань, — пояснює Геннадій Фаренюк. — У домобудуванні застосовувалися два конструктивні типи стиків — «закриті» (із замонолічуванням) і «відкриті» (з мембраною та теплоізоляцією). Технічно більш досконалою є конструкція відкритого стика, однак вона потребувала надзвичайно точної реалізації, високої культури монтажу та контролю якості, що далеко не завжди забезпечувалося на будмайданчиках». 

Сучасні панельні технології використовують нове покоління матеріалів і рішень, які дозволяють надійно забезпечувати герметичність. Але і зараз ключовою умовою залишається правильне застосування технологій, мінімізація людського фактора та підготовка кваліфікованих кадрів.

Читайте також: Індустріальне домобудування: чи готова Україна до масового prefab

Стійкість до воєнних ризиків

Недовіра до панельного будівництва значною мірою пов’язана зі стійкістю будівель до обстрілів і стереотипом, що такі будинки «складаються» від влучань і призводять до масових жертв. 

«Житлові будівлі не проєктуються з розрахунком на пряме ураження ракетами чи потужні вибухи, тому всі типи житлової забудови в таких умовах зазнають руйнувань. Проте порівнювати панельні будинки з монолітно-каркасними — некоректно, адже ці системи по-різному реагують на вибухові навантаження, — пояснює Геннадій Фаренюк. — У панельних будинках стіни та перекриття жорстко пов’язані між собою, тому для них характерний ризик прогресуючого або ланцюгового обвалення — тобто у разі потужного вибуху конструкція може руйнуватися зверху донизу. Монолітно-каркасні будівлі загалом мають вищу вибухостійкість завдяки суцільному залізобетонному каркасу. Але оскільки зовнішні стіни у них зазвичай не є несучими, то під час вибуху вони можуть «вилітати», що зменшує тиск вибухової хвилі на основну конструкцію». 

За умови системного підходу prefab здатен стати своєрідною «мовою порозуміння» між усіма учасниками процесу відбудови України.

Авторка: Лариса Степанушко