За кілька останніх років в українському суспільстві докорінно змінився запит до архітектури й будівництва. Тисячі ветеранів і ветеранок повертаються з фронту з пораненнями та обмеженнями мобільності, мільйони людей потребують доступного житла, лікарень, освітніх і адміністративних будівель.
Відповіддю на ці виклики стало оновлення нормативної бази. Нові та переглянуті ДБН суттєво посилили вимоги до доступності житлових і громадських будівель, а також чіткіше окреслили зони відповідальності всіх учасників процесу — від проєктанта і забудовника до замовника та громади. На жаль, на практиці питання безбар’єрності й досі часто зводять до формального виконання норм.
Будівельний майданчик чи великий завод неможливо поставити на паузу, навіть коли країна живе в умовах війни та гострого дефіциту кадрів. Сьогодні кожен девелопер та виробник будматеріалів опинився перед жорстким вибором: або місяцями шукати потрібних фахівців на виснаженому ринку, або навчитися якісно реінтегрувати тих, хто повертається з фронту.
Збільшення поверховості житлових будинків в умовах щільної забудови не гарантує девелоперам зростання прибутків, а спроби нарощувати об'єми суто по вертикалі суттєво знижують фінансову ефективність проєктів. Моделювання на основі діючих ДБН довело, що підвищення висотності призводить до нелінійного зростання собівартості будівництва та скорочення частки корисної площі квартирі з 85% до 60%. 
Головними бар’єрами для участі бізнесу у проєктах відбудови України залишаються непередбачуваність регуляторної політики, складнощі з оплатою виконаних робіт, висока вартість страхування воєнних ризиків та нестабільність правил для інвесторів. 
Український девелопмент трансформує підходи до проєктування та експлуатації житла з урахування реалій та активної фази війни, фокусуючись на автономності та безпеці мешканців.