Після 2022 року Україна зіткнулась не просто з проблемою руйнувань. Фактично країна отримала новий тип матеріального середовища, який у звичних підходах класифікується як Construction & Demolition Waste (CDW) — відходи будівництва та демонтажу, але за своїми характеристиками суттєво відрізняється від того, з чим працювали країни ЄС в останні десятиліття.
Саме в цьому полягає головна проблема механічного перенесення європейських моделей CDW R&R в українські реалії — про це і не тільки у новому матеріалі Prof Build.
Європейська система переробки та повторного використання формувалась навколо контрольованого демонтажу будівель. Споруда, яка підлягає демонтажу, у більшості випадків зберігає зрозумілу морфологію матеріалів. Конструкції розбираються послідовно, компоненти сортуються ще до дроблення, а потім вже використовуються повторно.
У таких умовах працює логіка: «сортування › дроблення › використання». Саме під цю модель у Європі створювалися регуляторні механізми, стандарти, підходи до End-of-Waste та Secondary Raw Materials.
За свіжими оглядами JRC та інших досліджень по ЄС, використовується набір однакових інструментів стимулювання повторного використання будівельних «відходів». Просто в різних комбінаціях.
РЕГУЛЯТОРНІ:
• заборона або жорсткі обмеження на захоронення CDW;
• обов’язкове селективне знесення;
• «end-of-waste» критерії для визначення перероблених заповнювачів як повноцінних товарних матеріалів;
• будівельні норми з допустимими частками вторинних заповнювачів.
ЕКОНОМІЧНІ:
• податки на полігони/інсинерацію, завдяки чому переробка є економічно більш вигідною;
• знижені збори за CDW, якщо воно відвозиться на ліцензовані переробні підприємства;
• прямі субсидії/гранти на CAPEX для переробних потужностей;
• податкові пільги для інвесторів у циркулярні проєкти (як в Італії).
РИНКОВИЙ ПОПИТ:
• Green Public Procurement — у тендерах на будівництво держава вимагає мінімальний відсоток вторинних матеріалів, LCA, LCC;
• добровільні чи обов’язкові цільові показники за вмістом вторинної сировини.
EPR (РОЗШИРЕНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВИРОБНИКА):
• виробники будматеріалів платять ековнесок, з якого фінансуються системи збору й переробки будвідходів (яскравий приклад — Франція).
Зрозуміло, Україна має максимально використати цей досвід.
Читайте також: Вібратори для бетону Wacker Neuson: німецький стандарт ущільнення бетонних конструкцій
Але є суттєва проблема.
Українська ситуація після масових руйнувань виглядає принципово інакше. У більшості випадків йдеться не про будівлі, що демонтуються, а про вибухово зруйновані об’єкти, які були багаторазово перемішані технікою, часто повторно перевезені, а потім складувалися на тимчасових майданчиках згідно з Постановою Кабміну №1073 від 2022 року.
В результаті формується матеріал із непередбачуваною морфологією: бетон, цегла, скло, пластики, ґрунт, метал, утеплювачі, оздоблення — все змішане між собою в різних пропорціях. І саме ця обставина радикально змінює економіку процесу.
Сьогодні одна з головних професійних дискусій у сфері CDW в Україні стосується переведення таких матеріалів зі статусу «відходів» у статус Secondary Raw Material. Саме навколо цього будуються численні обговорення між профільними організаціями, експертами та міжнародними партнерами.
Активно дискутуються механізми End-of-Waste, необхідність створення окремих ДСТУ для різних типів SRM, системи сертифікації, простежуваності походження матеріалу та контролю його складу. В цій дискусії активно присутні такі структури, як ReThink та інші учасники середовища циркулярної економіки й зеленого відновлення.
Однак головна проблема полягає в тому, що український CDW практично неможливо стабільно стандартизувати за класичною європейською логікою. На тисячах тимчасових майданчиків непросто прогнозувати склад матеріалу, а створення окремих ДСТУ під велику кількість потенційних Secondary Raw Materials може перетворитись на багаторічний процес без зрозумілого економічного результату.
При цьому собівартість такої моделі, за оцінками учасників ринку, може досягати приблизно 3000 грн за м³ CDW. Для країни з масштабом руйнувань України це означає, що система втрачає економічну життєздатність ще до моменту масового запуску.
Саме тому в українських умовах значно логічнішою виглядає інша послідовність дій: не «сортування › дроблення», а, навпаки, — «дроблення › сортування › використання».
Після первинного подрібнення CDW перетворюється вже не на набір окремих уламків будівлі, а на мінеральний матеріал із певною гранулометрією — щебінь, гравій, пісок, мінеральний порошок. І саме на цьому етапі з’являється можливість високого рівня механізації та автоматизації процесу.
Магнітна сепарація металу, відділення легких включень, грохочення, класифікація за фракціями — все це набагато простіше реалізувати вже після дроблення, ніж намагатись вручну сортувати хаотично змішані уламки зруйнованих будівель.
Фактично Україна сьогодні має шанс перейти від «ручної» моделі circular economy до індустріальної моделі роботи з масовим матеріальним потоком. І саме це може стати єдиним реальним способом досягнення необхідної собівартості процесу.
Але навіть вирішення технологічної проблеми не є головним питанням. Головне питання будь-якої системи CDW R&R — де саме використовувати ці матеріали в масштабах мільйонів тонн. Без масового ринку споживання будь-яка система переробки перетворюється на накопичення матеріалу без перспективи його застосування.
Саме тут з’являється ключова для України ідея — використання мінімально сортованих інертних CDW як заповнювачів для низькомарочних бетонів.
Сучасна будівельна хімія вже дозволяє працювати з такими матеріалами набагато ефективніше, ніж ще десять років тому. Рішення таких компаній, як Sika AG, MC-Bauchemie чи Master Builders Solutions, дають можливість стабілізувати суміші, компенсувати нестабільність заповнювачів, контролювати усадку, водоцементне співвідношення та отримувати прогнозовані характеристики навіть при використанні вторинної мінеральної сировини.
Мова при цьому не йде про високомарочні конструкційні бетони. Найбільший потенціал — у сегменті бетонів класів В7,5-В12,5, де величезна частина завдань взагалі не потребує високої міцності, але потребує великих об’ємів матеріалу.
Саме тут починає формуватись принципово новий ринок для CDW. Такі матеріали можуть використовуватись в основах цементно-бетонних доріг, стабілізаційних шарах, інженерних платформах, захисних спорудах, картах полігонів ТПВ, масивних бар’єрах та інфраструктурних елементах.
Однак найбільш перспективний напрям пов’язаний зовсім не з дорогами і навіть не з укриттями. Найбільший потенціал CDW в Україні — це будівлі та споруди.
Саме будівлі є кінцевим об’єктом концентрації більшості фінансових потоків recovery-програм. Кошти ЄС, EBRD, World Bank, Horizon Europe, New European Bauhaus та інших донорських механізмів виділяються не на «переробку відходів» як таку. Вони виділяються на квадратні метри житла, лікарень, шкіл, громадських та інфраструктурних об’єктів.
І саме тут тема CDW починає безпосередньо перетинатись із темою NZEB (Nearly Zero-Energy Buildings — будівлі з майже нульовим споживанням енергії), ESG (Environmental, Social, and Governance — екологічне, соціальне та корпоративне управління) та декарбонізації.
Особливо цікавою ця синергія стає в поєднанні з концепцією Thermo Active Building Systems. TABS фактично перетворює масивні бетонні елементи будівлі на частину енергетичної системи самої будівлі. Бетон тут працює не лише як несуча конструкція, але і як thermal storage — накопичувач тепла та холоду.
Читайте також: Олександр Самойлов: «Інститут інноваційної освіти КНУБА змінює підхід до підготовки фахівців у воєнний і повоєнний період»
Це означає, що масивність конструкцій перестає бути недоліком і перетворюється на функціональну перевагу. У класичній будівельній логіці останніх десятиліть ринок намагався мінімізувати масу будівлі, зменшувати витрати бетону, переходити до легких конструкцій. Але TABS працює за іншою філософією. Тут теплова інерція — це ресурс.
Велика маса конструкцій дозволяє накопичувати енергію, згладжувати пікові навантаження, працювати з низькотемпературними системами теплопостачання, ефективніше інтегрувати теплові насоси та відновлювану енергетику.
І саме тут з’являється унікальна перспектива для CDW-бетонів. Низькомарочні бетони з вторинними заповнювачами можуть використовуватись у масивних елементах TABS-будівель, де важливими стають не лише міцність, а й теплоємність, інерційність та об’єм матеріалу.
Фактично сама логіка NZEB-будівель може створити найбільший ринок споживання CDW в Україні. Це принципово змінює сам підхід до проблеми. Центром системи є вже не «відходи» і навіть не заводи з переробки. Центром системи стає квадратний метр будівлі, який одночасно відповідає вимогам енергоефективності, circular economy та декарбонізації.
Саме тому в найближчі роки будь-який серйозний recovery-проєкт через DREAM або міжнародні донорські програми фактично буде змушений синхронно демонструвати відповідність NZEB, ESG та певному рівню використання CDW R&R. І саме в цій точці формується реальна економіка майбутньої системи.
Україна сьогодні має шанс не просто повторити європейський досвід, а сформувати власну модель circular economy, адаптовану до масштабу руйнувань та потреб післявоєнного відновлення.
Але для цього необхідно перейти від сприйняття CDW як «проблеми відходів» до розуміння його як майбутньої ресурсної бази для масового будівництва нової енергоефективної інфраструктури країни.