Виробництво бетону — одна з найважливіших галузей у сфері будівництва на сьогодні, оскільки цей матеріал дає змогу споруджувати будь-яку архітектуру і в сучасних реаліях не може бути замінений ніяким іншим повною мірою. Однак в останні десять років в учасників ринку виникла проблема з правилами ведення бізнесу та нормами, яких слід дотримуватися.
ДБНи не пояснюють, яким має бути товар
31 січня 2020 року в приміщенні Державного науководослідного інституту будівельних конструкцій відбулася зустріч експертів бетонної галузі, організована редакцією журналу «Prof Build». За одним столом зібралися виробники, проєктувальники, архітектори та науковці. Взяти участь у дискусії приїхали навіть експерти галузі з інших областей. Оскільки накопичилося багато відкритих питань щодо Державних будівельних норм (ДБН), можливостей виробників, зміни попиту у споживачів, подальшої діяльності та роботи, зустріч була дієвою і насиченою.
Серед перших проблем, що розглядалися, — відсутність чіткого алгоритму щодо роботи з Державними будівельними нормами. Тобто алгоритм є, на словах він зрозумілий і прозорий: виготовляєш / проєктуєш / будуєш / реконструюєш / реставруєш із бетону, дотримуючись ДБН. Але на практиці виходить не так все легко та просто. Знайти, як саме все робити правильно, а потім ще й довести, що це було правильно й безпечно для споживача — складно. Це негативно впливає не тільки на бізнес «бетонників», а й на покупця. Із цим погодилися всі присутні на зустрічі без винятку.
Вступне слово взяла шеф-редактор журналу «Prof Build» Світлана Шах. Вона привітала присутніх та подякувала за виявлену цікавість до заходу. Далі директор інституту Геннадій Фаренюк перейшов до розгляду ДБН нового покоління. Зокрема, зауважив, що основне призначення ДБН - це встановлення критеріїв, за якими проводиться оцінка насамперед безпеки конструкцій будівель та споруд. Тож інженери і проектувальники повинні забезпечувати у своїй проектній документації виконання всіх вимог щодо безпеки. Діючі ДБН є не стільки нормами, скільки посібниками з проектування з детальними стандартними рішеннями і обмеженнями щодо їх застосування. Звідси починається пошук обхідних шляхів. Новий параметричний підхід потребує великої і складної роботи від проектувальників , на них лежить велика відповідальність і вони мають доводити, що те, що спроектовано, — є безпечним. «Найбільш правильно — розробляти стандарти з урахуванням вимог ринку та сучасного стану інженерної будівельної науки. Має бути прописано, як оцінити, як провести випробування, що у цих випробуваннях має бути здійснено, як провести розрахунки і інші інженерні нюанси, — пояснює Геннадій Григорович.. Тому потрібно 
змінювати підходи до створення взаємодіючих і взаємодоповнюючих будівельних норм та стандартів».
З ностальгією згадують учасники ринку ті часи, коли вони працювали за СНіПами. За їх словами, тоді все було ясно, і можна було працювати відповідно до кожної написаної в СНiП літери. Там були відповіді на левову частку запитань. Ці посібники існували з 1980-х років, і тільки у 2010-х роках ми почали переходити на зовсім інше недосконале покоління з нормування.
«Нове покоління ДБНів не має відповідей на всі запитання. Там близько 50 нових ДБН і ціла купа посилань, куди дивитися ще. Це дуже заплутує і відбиває бажання робити все за правилами. Тим більше, навіть якщо все робиш за нормативами, це не означає, що перевіряльники розуміють усе точнісінько так само, як ти, — розповідають проєктувальники.
Спроби «приборкати» нормативи
Про те, як ринок бетону шукав вихід із ситуації, розповів доктор технічних наук, професор Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій, завідувач відділу надійності будівельних конструкцій Андрій 
Миколайович Бамбура: «Так, СНіПи були простенькі, але цю сторінку треба забути, бо минуло вже 10 років, як проєктувальники ними не користуються. Дехто з них говорить, що проєктує за єврокодами, оскільки в них закладено більший рівень надійності. Однак на сьогодні нам до єврокодів далеко, втім, удосконалювати та спрощувати життя галузі бетону необхідно, тому ми різними способами намагаємося це робити. Наприклад, наш інститут розробив посібники з будування з бетону й залізобетону (ми розробили ДБН на залізобетон та два ДСТУ).
На нашу думку i на думку багатьох представників галузі, які вже встигли з ними ознайомитися, методика роботи за ним більш демократична та вдала. Посібники складаються з двох частин. У першій прописані всі правила проєктування, а у другій — методи та варіанти дотримання цих правил. Єдине, що потрібно ще, — це довести безпеку для споживача».
На думку експерта, це повинна робити третя сторона, оскільки вона має бути незацікавленою i нести відповідальність. На це також натякають у галузі, оскільки є ймовірність, що виробник «підтягуватиме» все так, як буде дешевше за кошторисом, а не так, як буде безпечно, правильно і довговічно для користувача. Безперечно, органи безпеки мають працювати на ринку.
I все було б не так погано, якби була реальна перспектива якось наблизити ДБН до тих, для кого вони розроблені. А ось це питання якраз i простоює, i займатися ним ніхто не виявляє бажання. Навпаки — всі намагаються якнайдалі «відфутболити» будівельників, зацікавлених у темі.
«Міністерство громад і територій, куди входить департамент будівництва, до якого ми належимо, цими питаннями теж не займається. Вони перенаправляють нас у Мінекономіки. В Мінекономіки ж питають, а хто буде фінансувати… А хто може з нас таке фінансувати?! Тобто, з одного боку, нам дають свободу, а з іншого — ми втрачаємо кваліфікацію», — зазначають експерти.
Єврокоди по-нашому
Жваву дискусію викликало ще одне питання. На прикладі цементних заводів виробники пояснили, як їхні колеги по цеху випереджають час і за власною ініціативою впроваджують евростандарти. «У нашій країні є тільки один вітчизняний цементний завод — Івано-Франківський. Усі інші — то іноземні інвестиції. І ці всі заводи зацікавлені працювати за європейськими нормами. Там вимоги більш сприятливі для замовника, — пояснює присутня на зустрічі керівник ІТЦ та відділу експертного контролю якості ПБГ 
«Ковальська» Вікторія Спiвак. — Тому Асоціація Укрцемент активно лобіювала впровадження европейських норм в цементній галузі. На разі, виробники цементу найбільш підготовленні до впровадження 305 Регламенту та імплементації европейських норм в галузі. Що ж відбувається з виробництвом бетону та залізобетону? Наприклад, коли приїздить іноземний інвестор, у якого в проекті все записано за євронормами, він звертається до українських виробників із запитанням, чи зможуть вони виготовити такий продукт. І що виробники роблять: вони звертаються до інтернету, вишукують літературу, замовляють технічні переклади, адаптують европейські вимоги під українські реалії. Але це, за великим рахунком, незаконно. Так, є багато спільних моментів, але в загальному відмінностей більше. Вихід з цієї ситуації один – на законодавчому рівні прийняти всі европейські стандарти будівельної галузі, а так як держава на разі не займається цим питанням, то вітчизняні виробники будівельних матеріалів змушені будуть згуртуватися і відстоювати свої інтереси, інакше вони ризикують не лише не вийти на европейський ринок, а й втратити свій».
Тим більше, до 2023 року українська промисловість має перейти на євронорми, але виникли непорозуміння i тривала пауза. В останні чотири роки в цьому напрямі не було зроблено нічого. А от п’ять років тому над цими нормативними документами за дорученням Мінрегіонбуду працювали кілька інститутів.
«Були проінспектовані люди, була прийнята програ ма, згідно з якою ми повинні були обробити 1,5 тис. документів, з яких 60 — документи першого рівня, тобто рівня ДБН, 9 — на рівні єврокоду, а інші — всілякі стандарти, — розповідають науковці. — Тоді кілька інститутів, у тому числі наш, переклали десь третину єврокодів на українську мову. Залишили й англійський варіант, оскільки не можна перекласти достовірно деякі поняття. Тож усі ці документи були перекладені і затверджені, і всі мають назву ДСТУ H Б ЕN та відповідний номер. Ними можна було б користуватися, але вони ще не імплементовані в наше життя. Для цього потрібно проходити технічну раду, обговорити загалом, внести необхідні правки, якщо такі будуть, і тільки після цього опублікувати та прийняти як стандарт. І ще — їх зробили на рівні ДСТУ Н, тобто як настанову, адже потрібно, щоб наші інженери ознайомилися з єврокодом».
«Пенсійні» норми та «діри» із сертифікацією
Не оминули на конференції увагою застарілі норми з бетону i бетонних сумішей. «У Харкові не залишилося інститутів, де 
б це питання можна було б прояснити i, можливо, щось допрацювати й запропонувати. Тож, окрім іншого, приїхав задати питання щодо застарілих норм», — зауважив Михайло Богун, керівник будівельних продуктів «Танк БМ». При цьому на зазначене питання у багатьох із присутніх — інший погляд.
«Це вже якийсь трафарет, що всі наші норми застарілі та відстають... Я не можу так сказати. Загальний стан нашої нормативної бази дійсно є проблемою, а от сегмент бетону та бетонних сумішей — один із небагатьох секторів, де ми успішно працюємо і не відстаємо. Наші норми щодо фасадних систем навіть випереджають європейські. В Європі тільки наближаються до їх створення на державному рiвнi», — відповів Геннадiй Фаренюк.
I ще одне цікаве питання порушив підприємець Вiктор Захарчук. Його цікавив 
процес сертифікації нестандартних залізобетонних виробів.
«Мій бізнес побудовано на виготовленні продукції, яка не підпадає під дію чинних стандартів. Чи існує процедура або чітка технологія отримання технічного свідоцтва про придатність продукції до застосування?», — запитав бізнесмен.
Присутні експерти пояснили, як у цій ситуації йдуть справи та як має вчинити виробник. Зокрема, щоб продукція була зазначена в базі даних, треба, щоб той, хто її проєктує, мав технічне свідоцтво, що вона безпечна i може застосовуватися за призначенням. Але в цьому i полягає складність. У 2019 році Мінрегіон поставив хрест на цій процедурі i запевнив, що достатньо декларації виробника. Звісно, на ринку задалися питанням, як упевнитися, що він задекларував правду? Співробітники інституту підказали вихід.
«Ви приходите до нас, ми робимо вам технічні вимоги до будь-якої конструкції, нестандартного проеєкту тощо, — пояснює Андрій Бамбура. — Ми випробовуємо продукцію, і якщо показники відповідають тим, що закладені в технічних вимогах, видається сертифікат інституту. А отже, у вас уже буде не просто декларація, а доказова база».
В інституті запевнили, що раніше видавали такі сертифікати сотнями, але нині відповідальних виробників мало. Крім того, немає ані міністерства, ані департаменту, які б задавали політику.
«Сьогодні в науку ніхто не хоче вкладати гроші. Держава повинна мати стратегічну політику і рухатися в певному напрямку. Зараз ми, на жаль, зупинилися й стоїмо на місці, а в деяких моментах навіть пробуксовуємо», — підсумували експерти.