На третьому році повномасштабної війни проблеми захисту цивільного населення від ракетних ударів, ураження керованими авіабомбами, уламками та повітряною хвилею залишаються невирішеними. Протягом цього періоду було ухвалено низку рішень із зазначеного питання, а саме: було внесено зміни до Кодексу цивільного захисту, що є основним законодавчим документом, та розроблено нові державні будівельні норми (ДБН В.2.2-5:2023 Захисні споруди цивільного захисту). Для більш чіткого розуміння змін та нововведень Тетяна Жидкова, кандидат технічних наук, доцент Національного авіаційного університету, розповіла про основні положення нормативної документації та ключові моменти в питаннях захисту цивільного населення України.
— Стаття 32 Кодексу цивільного захисту була доповнена дуже важливими змінами. Зокрема, наголошено на необхідності укриття для всіх категорій населення за місцем роботи та за місцем проживання. Слід нагадати, що в редакції 2022 року передбачалася необхідність укриття в спорудах цивільного захисту лише для визначеної частки населення, решта мала ховатися у найпростіших укриттях — цокольних та підвальних поверхах і щілинах у ґрунті.
Нові державні будівельні норми ДБН В.2.2-5:2023 Захист цивільного населення набули чинності 1 листопада минулого року. Найважливішим у цьому документі є врахування вимог щодо відповідності потужності сучасних засобів ураження й конструктивних особливостей захисних споруд. Ретельно прописано розділи, що стосуються доступності маломобільних груп населення, захисту дітей у закладах освіти.
Відповідно до норм захист населення забезпечується шляхом застосування споруд цивільного захисту, а саме сховищ і протирадіаційних укриттів, а також споруд подвійного призначення із захисними властивостями сховищ і протирадіаційних укриттів.
Основна різниця між сховищем і протирадіаційним укриттям полягає у захисних властивостях. Водночас жодна зі споруд не розрахована на прямий ракетний удар.
Споруди цивільного захисту місткістю до й понад 1000 осіб передбачено розміщувати на всій території міст над землею, повністю або частково під землею з радіусом обслуговування населення 300-500 м. Також споруди можуть бути прибудовані до будинків, розміщені в підвальному поверсі будинків або пов’язані з будинками підземним переходом.
З першого дня набуття чинності цей документ став об’єктом критики архітекторів, будівельників, девелоперів.
Сергій Распутний, CEO групи компаній Caspian Service Ukraine, у своїх виступах неодноразово наголошував, що скупчення великої кількості людей у сховищах, які не гарантують захист від прямого ракетного удару, з визначеною геолокацією, є навіть не помилкою, а злочином. Такий підхід дає можливість агресору одночасно вбити сотні людей, спрямувавши ракету на укриття.
Другою основною проблемою є непомірні для держави, забудовників та інвесторів витрати на будівництво таких споруд, що унеможливлює їх будівництво та використання протягом цієї війни.
Важливим у системі захисту цивільного населення є також людський фактор. Було проаналізовано реальну потребу жителів України в укриттях і сховищах. На третьому році повномасштабної війни, на відміну від перших місяців, різко зменшилася кількість людей, які під час повітряної тривоги перебувають в укриттях. На сьогодні навіть наявні укриття та споруди подвійного призначення використовують лише 10-15% населення. І це не недбалість людей, а здоровий глузд.
Люди усвідомили, що за короткий проміжок часу, який минає від отримання сигналу повітряної тривоги до вибуху в разі застосування балістичних ракет, неможливо подолати відстань до укриттів (300-500) м. В умовах відключення електроенергії, коли шляхи евакуації взагалі стають недоступними для більшості населення, гасло «всі в укриття» звучить як знущання.
Є приклади, коли люди не змогли сховатися, навіть перебуваючи надворі поблизу укриття. Так, наприклад, у Харкові на Павловому Полі під час ракетного удару люди, що перебували неподалік станції метрополітену, не встигли сховатись і загинули на шляху до укриття.
Ще одна причина, через яку люди не користуються укриттями: обстріли території України відбуваються найчастіше в нічний час. Позбавлення можливості сну є, по суті, катуванням, що призводить до виснаження нервової системи і знищення українців ментально. Це є складовою стратегії росіян, одним із способів змусити українців погодитися на вимоги ворога — капітулювати, а потім бути знищеними на своїй землі, або ж виїхати з країни.
На наш погляд, однією з головних помилок української стратегії захисту цивільного населення є застосування принципів середини минулого століття. Сучасні норми значною мірою спиралися саме на радянські норми та стандарти. Тодішні вимоги до цивільного захисту ґрунтувалися на необхідності використання захисних споруд протягом двох діб. Саме ці розрахунки було покладено в основу розробки нормативної документації. Наприклад, вважалося, що 20% місць для лежання цілком достатньо. Тобто кожен, хто перебуває в укритті, може відпочивати 4-5 годин на добу. У такому режимі можна витримати дві доби, але неможливо бігати до укриття майже щоночі впродовж більше ніж 2 роки. Слід нагадати, що повітряні тривоги в регіонах, які межують із російською федерацією, лунають кожну ніч і тривають щонайменше протягом кількох годин.
Варто зазначити, що принципи захисту часів холодної війни дотепер використовують у багатьох країнах світу. Наприклад, у Фінляндії, на чий досвід часто спираються дослідники, передбачено укриття, де велика кількість людей може протягом двох діб перебувати і навіть отримувати певні послуги.
В умовах України більшості населення не потрібні укриття, щоб тимчасово переховуватись. Нам потрібен захищений простір, щоб жити, працювати, навчатись, лікуватись, виховувати дітей.
У цьому сенсі для українців найбільше підходить досвід Ізраїлю, який від початку свого існування перебуває у схожій ситуації. У перші роки в Ізраїлі також створювалися великі підземні сховища, але згодом від цієї ідеї відмовилися на користь захисних приміщень-капсул у житлових і громадських будинках, на громадських територіях, у садах і парках, на зупинках транспорту. Однією з головних причин цього стала неможливість дістатись до укриття протягом кількох хвилин від сигналу тривоги до вибуху.
Про досвід Ізраїлю не знає сьогодні тільки лінивий. Але не всі звернули увагу на те, що захисні властивості й розміщення захищених кімнат «мамадів» безпосередньо залежать від так званої «рози війни», тобто терміну підльоту ракет до міста від джерела запуску ракет (Сектору Гази на заході та Лівану на півночі).
Для України створення в житлових будинках захищених кімнат із вікнами підходить лише для населених пунктів, що межують із країнами Європейського Союзу, де ракета може влучити лише зі сходу або північного сходу. На решті території більшість ракет кружляють і можуть влучити в будинок з будь-якого боку.
Для умов України більше підходить досвід, запозичений у Сінгапурі, де унормовано створення в житлових будинках побутових або поверхових укриттів (Household shelters; Storey shelters). Захищені приміщення розміщені в середині будинку, де стіни, що їх оточують, забезпечують додатковий захист.
Захищений простір у квартирі — це комора площею близько 5 м². Комора є бетонною конструкцією з міцними захищеними стінами, броньованими дверима, додатковим евакуаційним люком, системами вентиляції та зв’язку. Ці приміщення розміщуються один над одним поповерхово з повітряним прошарком від основних конструкцій будівлі. На вигляд ці конструкції дуже схожі на сантехнічні кабіни, які застосовувалися при будівництві панельних будинків.
Для тих, хто не має захищеного простору у квартирі, облаштовують кімнату на поверсі або захищені внутрішні сходи.
Також проаналізовано вимоги до створення укриттів у будинках США. Жителі Сполучених Штатів Америки не потерпають від ракетних ударів, але дія торнадо й ураганів, які періодично фіксуються в деяких штатах, дуже схожа на дію повітряної хвилі від вибухів. Федеральним агентством із надзвичайних ситуацій Міністерства внутрішньої безпеки США (FEMA) унормовано системи захисту від торнадо. Під час створення захисних приміщень у навчальних закладах Сполучених Штатів за основу приймається гасло «Seconds To Safety».
Узагальнюючи перерахований досвід, можна дійти висновку: найважливішим у системі захисту населення є швидкий доступ до безпечного простору.
