Наймайте жінок – і ваш бізнес стане ефективнішим. Це не гасло і не маніпуляція, а доведений факт. Дослідження Інституту світової економіки Петерсона у 91 країні виявили, що компанії, у яких 30 % і більше керівників – жінки, мають рентабельність на 15 % вищу за прибутковість компаній, де серед топменеджерів немає жінок.
Гендерна рівновага в усіх сферах економіки забезпечує вищу продуктивність і стійкість, ніж традиційне чоловіче домінування в управлінні.
Як зростала роль жінки у суспільстві та будівельній сфері, у чому феномен українських жінок і чому гендерна рівність вигідна бізнесу – читайте у журналі Prof Build.
Від тіні до фундаменту
«З народження нас оточують герої та боги — чоловіки. Жінкам необхідно мати величезну впевненість у собі, щоб досягти успіху в галузі архітектури», — Елісон Брукс, британська архітекторка
Історія боротьби за право жінок мати не лише голку з ниткою, а й креслярську лінійку чи кельму — давня. Ще у Стародавньому Єгипті жінки були не лише берегинями домашнього вогнища, а й архітекторками храмів. У XV столітті в Італії жінка на ім'я Плачіда була знаною муляркою, а на Закарпатті досі зберігаються легенди про жінок, які власноруч зводили оборонні мури від ворогів.
Жінки в архітектурі та будівництві здолали шлях від невидимих помічниць до лідерок. Адже, у давнину жінки рідко отримували можливість проєктувати чи керувати будівництвом. Тим, хто вивчає архітектуру, знайоме ім'я Крістофера Рена — він відбудував Лондон після Великої пожежі 1666 року. Проте, ім’я жінки — леді Вілбрахам, яка вчила його архітектурі та, ймовірно, брала участь у проєктуванні 18 із 52 збудованих ним церков, залишається у тіні. У 2012 році історик Джон Міллар у своїй книзі «Перша жінка-архітектор» виклав результати своїх 50-річних досліджень. Він з’ясував, що Елізабет Вілбрахам, яку вважали лише патронесою і меценаткою, спроєктувала близько 400 будинків — усі вони були побудовані під чоловічими іменами. Письмових підтверджень роботи леді Вілбрахам майже не збереглося, і єдиною ознакою її участі у будівництві є характерні елементи дизайну на пологових будинках, які збереглися до нашого часу.
Жінки століттями ламали стереотипи й поступово заходили у «чоловічі» сфери — включно з будівельною. Лише у XХ столітті ситуація почала змінюватися. Наприклад, Луїза Бланшар Бетюн стала першою американською жінкою-архітекторкою, яка офіційно отримала членство в Американському інституті архітекторів. Вона була відомою постаттю і справді прокладала шлях жінкам у цій професії наприкінці XIX століття. Після п'яти років роботи кресляркою архітекторка разом з чоловіком відкрила власну контору. Її споруди були одними з перших вогнетривких будівель у місті. Цікаво, що вона всіляко уникала замовлень на житлові будинки, оскільки вважала, що це «найклопітніша і найменш оплачувана з усіх можливих робіт для архітектора». Погляди пані Луїзи можна назвати феміністськими: вона принципово не брала участь в архітектурних конкурсах, оскільки нагороди для жінок були у 10 разів менші, ніж для чоловіків.
Століттями жінкам доводилося долати різні стереотипи у «чоловічому» світі накшталт «місце жінки — на кухні» та «жінки — ненадійні працівниці, бо вони дуже емоційні і нестійкі у кризовій ситуації». Упередження щодо жінок диктували модель поведінки у всьому. Так, на межі ХІХ і ХХ століть тривала дискусія щодо робочого одягу жінки-архітекторки — халат чи брюки? Другій варіант був зручніший, але гарантовано викликав скандал.
Читайте також: Юлія Шульгіна: «Ми будуємо компанію, яка має місію»
У Європі професійні жінки-архітекторки спочатку з'явилися у Скандинавії, а саме — у Фінляндії. Перша з них — Віві Льонн, після отримання диплому архітектора відразу створила власну архітектурну фірму. Вона відома, зокрема, тим, що розробила принципово новий для Фінляндії проєкт школи, де кабінети групувалися навколо відкритих коридорів. На відміну від Луїзи Бетюн, Віві була активною учасницею архітектурних конкурсів. Але вона так часто їх вигравала, паралельно ще й отримуючи велику кількість приватних замовлень, що конкуренти-чоловіки почали вимагати перестати допускати її до участі, що, зрештою, сталося. Пізніше у Льонн склався продуктивний тандем з архітектором Армасом Ліндгреном. Вони удвох будували театри, концерт-холи, торгові комплекси у Фінляндії та її межами, але їх будівлі часто приписували одноосібно Ліндгрену.
У першій половини минулого століття часто створювалися подружні практики, для багатьох жінок це було чи не єдиною можливістю працювати в улюбленій професії. На жаль, у більшості партнерських стосунків спостерігалося спотворення важливості внеску кожного з партнерів: зазвичай відомими ставали чоловіки, навіть якщо робота була виконана у співавторстві. Утім, світова історія зберегла також багато визначних і рівних архітектурних партнерств жінок і чоловіків.
Загалом у 1900-х уплив жінок на архітектуру був досить вагомий, проте їх внесок залишався непоміченим. Для , щоб зробити наукові матеріали про роль жінок в архітектурі більш доступними загалу, болгарська архітекторка Мілка Блізнакова заснувала у 1985 році Міжнародний архів жінок в архітектурі. Цікаво, що на розвиток архітектури та будівництва мали вплив навіть жінки, не дотичні до галузі. Так, Джейн Джейкобс у своїй книзі «Смерть і життя великих американських міст» розкрила такі поняття як «погляд на вулицю» та «соціальна столиця». Книга була покликана боротися із забудовою, що не відповідала потребам громадян. І хоча її надрукували майже 60 років тому, вона досі не втратила своєї актуальності щодо розбудови міського простору.
Нині жінки не просто присутні в архітектурних бюро та на будівельних майданчиках, а й очолюють великі проєкти та керують компаніями. Їхній внесок стає дедалі помітним і визнаним — у 2000-х роках чимало фахівчинь у будівельній сфері здобули широке світове визнання за свої професійні досягнення.
Читайте також: Світлана Шах: авантюра, яка переросла у справу всього життя
Український феномен
Українська жінка традиційно асоціюється з образом берегині — хранительки домашнього вогнища. Водночас українки завжди мали значний вплив у мистецькій, науковій та економічній сферах. У княжу добу жінки, на час відсутності чоловіка могли підписувати за нього будь-які документи. Траплялося, що після смерті чоловіка, котрий обіймав державну посаду, дружина успадковувала не лише його майно, але й посаду, розпоряджалася майном, встигала наводити лад у своєму дому і давала відсіч «незговірливим» сусідам. Згадайте хоча б княгиню Ольгу, яка не лише дипломатично вирішувала державні справи, а й мстилася з розмахом.
Існує чимало прикладів активної позиції українок, незалежно від їх суспільного та майнового становища. У ХVІ столітті Галшка Гулевич стала фундаторкою Києво-Могилянської академії, співзасновницею Київського братства, монастиря і школи при ньому. Мати гетьмана Магдалена Мазепина, ігуменя Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів перетворила їх на освітні та мистецькі осередки. А головна натхненниця театрального життя міста Вінниці Тетяна Лентовська-Едвардс на початку ХХ століття ініціювала будівництво міського театру (нині — Театр імені Садовського) і стала першою його розпорядницею. Її невсипуще око стежило за надходженням коштів на будівництво та за їх цільовим використанням.
Історія зафіксувала чимало прикладів упливу українок на окремі галузі — зокрема, будівельну. У доробку архітекторки Ніни Манучарової — реконструкція стадіону «Динамо» у Києві, завод ФЕД у Харкові, численні будівлі відпочинку та промислові об'єкти. Архітекторка-реставраторка Ольга Пламеницька займалася реставрацією історичних пам'яток, зокрема в Кам'янці-Подільському, та створила понад 200 наукових публікацій. Ще один приклад — Євгенія Маринченко, видатна українська архітекторка, авторка понад 70 проєктів, серед яких — столичний Палац «Україна». Її внесок у розвиток архітектури був відзначений Шевченківською премією та іншими нагородами.
Одна з найвідоміших жінок в історії українського будівельного бізнесу — Світлана Ковальська — перетворила завод залізобетонних конструкцій №3 у Києві на провідне підприємство галузі. Після смерті директорки підприємство перейменували на її честь — «Завод ЗБК ім. С. Ковальської», а її ім’я стало символом професіоналізму та лідерства у будівельній сфері.
Українські жінки завжди відігравали значну роль у формуванні суспільства, впливали на усі сфери діяльності. Їхня сила — у здатності поєднувати в собі риси, які раніше вважалися взаємовиключними. Українки — матері, сестри, доньки, дружини, і водночас науковиці, стратегині, кризові менеджерки, мотиваторки, управлінці. У часи невизначеності вони зберігають жіночність і людяність, але водночас показують свою стійкість і рішучість, нагадують про сенси, заради яких варто боротися. І російсько-українська війна лише підкреслила це.
Читайте також: Оксана Кулагіна: «Зараз — час зберегти все, що маємо, і працювати з тим, що є»
Берегиня з будівельним рівнем
Сьогодні українки не лише будівельниці осель, а й авторки стратегій виживання та розвитку країни. Коли після повномасштабного вторгнення значна частина бізнесів зупинилася, а безліч людей залишилася без роботи, жінки взяли на себе ініціативу: відкрили бізнеси, ініціювали різноманітні волонтерські проєкти, підтримали громади — стали рушійною силою відновлення,
Вони керують процесами евакуації бізнесу, створюють релоковані виробництва, засновують стартапи й допомагають іншим жінкам розвиватися. Українки швидко опановують професії, які ще донедавна вважалися «чоловічими», впевнено руйнуючи застарілі стереотипи. Вони здатні одночасно розробляти генеральний план житлового району й пояснювати дитині домашнє завдання з математики, планувати модульне містечко для переселенців і займатися волонтерською діяльністю.
Яскравим прикладом стала ініціатива «Жіночий будівельний батальйон» у Дніпрі, що відновлює пошкоджене житло після ворожих атак. Волонтерський проєкт «Сміливі відновлювати», співзаснований жінкою, залучає людей до відбудови осель на деокупованих територіях Київщини. Активну участь у відновленні зруйнованої інфраструктури беруть і жінки-волонтерки «Добробату».
Історії жінок, що очолюють будівельні, архітектурні, девелоперські компанії — це результат наполегливої багаторічної праці та самовдосконалення. І кожен пілотний проєкт, кожен виграний тендер і зданий об’єкт — це цеглинка у фундаменті жіночого лідерства у будівельній галузі. Лідерства — не за гендерною ознакою, а й здатністю брати на себе відповідальність.
Читайте також: Олена Дмітрієва: «Ми прагнемо не просто адаптуватися до нових умов, а бути на крок попереду»
«Чоловіча» сфера? Часи змінюються
Попри очевидні досягнення, жінки в будівельному бізнесі досі стикаються з низкою викликів: нерівністю в оплаті праці, обмеженим доступом до ресурсів і стійкими стереотипами.
Ще зовсім недавно певні професії поділялися на «чоловічі» та «жіночі». Фрази на кшталт «жінка-директорка будівельної компанії» чи «інженерка на заводі» викликали подив. Однак останні роки — особливо від початку війни — ці стереотипи стрімко руйнуються.
Чимало чоловіків пішли на фронт чи долучилися до волонтерства, а на їхні місця у мирних професіях прийшли жінки. Не заради моди чи тренду, а тому, що країні це потрібно.
Ще кілька років тому жінку під час переговорів із забудовником чи логістичною компанією сприймали як помічницю, а не як керівницю. Типова історія: підприємиця приходить на будівельний майданчик, а майстри питають, кого вона шукає. І неабияк дивуються, почувши: «Я — директорка компанії, яка будує цей об’єкт».
Нині жінка веде переговори,розробляє бізнес-моделі, ухвалює стратегічні рішення й керує великими проєктами.
Змінюється й склад професійних спільнот, профільних комітетів. Раніше фраза «жінка в будівельному парламентському комітеті» викликала подив, сьогодні ж у комітетах працюють фахові жінки — не задля статистики, а завдяки професіоналізму та досвіду.
Корпоративна культура також зазнає трансформації. Компанії впроваджують політики гендерної рівності, залучають жінок до стратегічних рішень, системно підвищують кваліфікацію жінок у технічних спеціальностях, розвивають менторські програми для молодих фахівчинь і створюють умови для поєднання роботи з материнством.
Будівельні майданчики теж змінюються. Ще не так давно жінка в касці була винятком, нині ж прорабок і майстринь побільшало. Вони демонструють не лише витривалість, а й виняткову організованість та здатність ухвалювати нестандартні рішення.
Стереотипи поступово відступають. І кожна така історія — ще один крок у бік країни, де людину оцінюють не за статтю, а за здібностями та професійністю.
Читайте також: Марина Величко: «Я завжди мріяла про власну справу, яка даватиме користь галузі»
Жіночий стиль управління
Гендерний баланс — це не лише світовий тренд, а й доказ ефективного управління. За даними дослідження McKinsey Global Institute, рівне залучення жінок до ринку праці у 2015-2025 роках могло б за 10 років збільшити глобальний ВВП на 26%.
В останні три роки частка жінок-директорок в Україні стабільно зростає: найшвидше — у таких сферах, як ІТ, сільське господарство та будівництво. У 2024 році, за даними YouControl, кожен третій вітчизняний бізнес очолювали жінки.
Водночас зростає кількість жінок, задіяних у будівельній сфері: згідно з даними Державної служби зайнятості, у 2023 році жінки становили вже 38% працівників будівельної галузі — удвічі більше, ніж у 2021-му. Це зумовлено як війною, так і прагненням жінок брати активну участь у будівництві — від проєктування до управління об’єктами.
Така динаміка демонструє здатність українок адаптуватися до нових реалій. Коли звична модель бізнесу руйнується, жінки шукають нові можливості. І в умовах, коли потрібно діяти швидко та без помилок, поєднання аналітичного мислення з емпатією стає їх конкурентною перевагою.
Міжнародний досвід доводить: бізнес із залученням жінок на керівні посади ефективніший, оскільки покращується якість командної роботи, зменшується ризик конфліктів, посилюється гнучкість рішень і адаптація до кризових умов. Gallup з’ясував, що компанії з гендерно збалансованими командами мають на 20% кращі фінансові результати.
До того ж суспільство вимагає нових моделей лідерства, заснованих не на жорсткій конкуренції, а на партнерстві, соціальній відповідальності та підтримці. Нині Україна посідає 63-тю сходинку зі 146 у рейтингу Global Gender Gap Index 2024, покращивши свої позиції на 3 пункти за два роки.
Війна змусила переглянути багато соціальних ролей, а жіноче лідерство стало одним із рушіїв національної стійкості. Підтримка жінок — це не лише питання справедливості, а й виживання країни сьогодні та інвестиція у її майбутнє.